Розділ 5. Варя. Нова глава життя

Шість років потому

- Виглядаєш ідеально! – коментує мій зовнішній вигляд Міра, і я впевнена, так воно і є. Давно минули ті часи, коли я була зобов’язана відповідати чиємусь баченню моєї зовнішності. Тепер я маю майже повну свободу у самовираженні, бо не залежу ані від думки батьків, які залишилися в Бучі, ані від школи, яку закінчила три роки тому.

  Зізнаюся, було дуже складно позбутися тиску й контролю тата, мені знадобилася вся сміливість та наполегливість, щоб настояти на своєму та відокремитись, піти шляхом, який бачу для себе найкращим. А той випадок у восьмому класі, коли старшокласник на ім’я Тімур Безсмертний розбив мені серце, став головним каталізатором прагнення змін. Я тоді тиждень проплакала, пропускала школу, бо просто не могла піднятися з ліжка (мама думала, я захворіла). Але потім зібрала себе докупи та вирішила – більше жоден хлопець, жоден чоловік не змусить мене страждати! В моїй голові назрів план: я стану відомою актрисою, і коли-небудь Тім, побачивши мене на екрані, кусатиме лікті, що колись втратив таку неймовірну красуню, як я! Я вирішила взяти керування життям в свої руки, вирішила створити найкращу версію себе! І от зараз, ця найкраща версія крутиться перед дзеркалом у кімнаті театрального гуртожитку, яку ми ділимо на двох із Мірою.  

  Так, моя подруга також вступила до Київського національного університету театру, кіно і телебачення, от тільки вчимося ми на різних факультетах, я – на акторському, Міра – на режисерському.

  Вам, мабуть, цікаво, чому дівчина з досить забезпеченої сім’ї живе в гуртожитку, а не на квартирі. Поясню: це тому, що тато відмовився фінансувати моє навчання. Він сказав: «Якщо ти така самостійна та самовпевнена, то й розраховуй відтепер лише на свої сили». На цій умові мене й відпустили до Києва. Тому інших варіантів, окрім, як вступити на бюджетну основу та жити у гуртожитку, в мене не було, хоча я й мала вагому підтримку в особі дідуся Володі. Він допомагав всім, чим міг: організував заняття з викладачами акторського мистецтва, які готували мене до вступу, потім домовлявся щодо житла. Дідусь з радістю допоміг би і з квартирою, якби та в нього досі була, але своє київське житло він давно продав, переїхавши ближче до нас, в Бучу.

  В Міри, на відміну від мене, була можливість жити на квартирі, щоправда, зі старшим братом, котрий уже другий рік поспіль винаймає житло. Проте подруга вирішила підтримати мене, і тепер ми разом з нею ділимо на двох всі принади студентського життя в гуртожитку, який просто кишить творчими людьми, більшість з яких звичайному, середньостатистичному обивателеві може здатися схибленою. Втім, на мою думку, всі творчі люди трохи «тю-тю», бо творчість та ординарність – речі зовсім не сумісні. Зате сумувати в нашому гуртожитку ніколи не доводиться. Не життя, а суцільне свято! Хоча ні, краще описати це так: наше життя – театр, а люди в нім – актори (а ще режисери, оператори, диктори і т.п.)!

    Роблю останні штрихи в макіяжі – поправляю контур губ, які нафарбувала помадою кольору гнилої вишні (тепер я частенько користуюся яскравими помадами). На мені коротка чорна трикотажна сукня в обтяжку. Берусь за її нижній край та трохи стягую вниз, щоб прикрити сідниці. Маю відзначити, що за останні шість років моя фігура явно змінилася в кращу сторону – форми стали більш жіночними та об’ємними, але при цьому я залишилася такою ж стрункою, як і була. А ще, не повірите, я перестала стидатися свого рудого волосся. Сказав би мені хтось в шкільні роки, що колись погоджуся з мамою і поділю її думку про те, що моє волосся – моя родзинка, то я б розсміялася йому в лице. Тепер же дійсно вважаю руді кучері, які, між іншим, непогано так відросли, своєю головною принадою. Я майже ніколи їх не збираю, а розпускаю, даючи спадати на плечі та спину. До речі, Міра навчила мене користуватись спеціальним флюїдом для в’юнкого волосся, який структурує та відокремлює кожне пасмо, тож тепер моя руда грива виглядає просто приголомшливо. І я не те що її не стидаюся, я нею пишаюся!

   Зранку довелося мити голову, бо вчора переборщила зі стайлінгом, потрібно було прибрати об’єм. В нас була здача дипломної вистави за п’єсою Уільяма Шекспіра «Гамлет», в якій я виконую роль ніжного та романтичного створіння, Офелії, тож вогнище на голові було неактуальним. А сьогодні ми з Міркою збираємось відвідати здачу другої дипломної вистави іншої частини мого курсу, яка гратиме «Ромео та Джульєтту».

  Один з величезних плюсів акторської професії полягає в тому, що в тебе є можливість приміряти на себе різноманітні образи, постійно перевтілюючись в абсолютно різних персонажів. Втім, в університеті мені найчастіше дістаються ролі тендітних та романтичних героїнь. Саме тому сьогодні хочеться виглядати протилежно. Тим паче, після вистави ми запланували всім нашим курсом йти святкувати кінець навчального року. Впевнена, що й Мірин курс до нас приєднається, адже майбутні режисери вже здали свої дипломки, а дехто з них навіть брав участь у постановці наших вистав. Тож передчуваю, вечір буде веселим.

  На дворі кінець травня, і я вирішую взути високі демісезонні чоботи. Коли ще їх поношу? На плечі накидаю довгий жакет кольору марсала, майже в тон помаді.

- Богиня! – проголошує Міра, і я цілком з нею згодна. Виглядаю, дійсно, чудово. Мені знадобилося чимало часу, щоб перебороти свої дитячі комплекси, і зараз можу сміливо заявити, що майже зцілилася.

- Ти теж бомба! – щиро кажу подрузі, бо її імідж за ці роки також став більш дорослим та стильним. По-перше, Міра підстриглася, тепер в неї модне коротке кучеряве каре. По-друге, вона час від часу взуває підбори, які додають їй трохи зросту. Що ж стосується кольорової гамми, то на відміну від юнацьких років, коли подруга полюбляла носити різнобарвні, часом, строкаті речі, тепер вона обирає ахроматичну гаму. «П’ятдесят відтінків сірого» - так я жартома називаю вміст її шафи.