Розділ 4. Варя

  Прокидаюся рано вранці, набагато раніше будильника. В принципі, мій сон й сном не назвеш, бо всю ніч нив живіт через хвилювання і спати нормально я не могла. Сто разів прокручувала в голові різноманітні варіанти нашої зустрічі з Тімом. Допрокручувалась врешті до того, що ця зустріч почала мені снитись, при тому так само в різних варіантах, але всі вони закінчувались однаково - Безсмертний  мене цілував.

  Торкаюся пальцями губ. Вони, здається, ніколи не зможуть забути свого першого у житті поцілунку. Яким же він був палким та солодким! В животі знов починає крутити, але цього разу приємно. Тепло розливається усім тілом, і я на крилах любові лечу у вбиральню, щоб вмитись та почистити зуби. Поки вправляюся зубною щіткою перед дзеркалом, в голові раптом, мов блискавка, з’являється тривожна думка – за тиждень завершується навчальний рік. Коли ми сиділи в піцерії, Тім казав друзям, що збирається переїхати в Київ. Напружуюся. Це ж, виходить, в нас будуть стосунки на відстані? Звісно ж, заради кохання я готова до будь-яких випробувань. Може, частіше проситиму дідуся возити мене у театр, там і зустрічатимемось. Та й в Тіма у Бучі родина, впевнена, він приїздитиме. Тим паче, тут буду я, буде привід. Посміхаюся відображенню в дзеркалі, від чого вся піна із роту починає стікати на підборіддя. Ще та красуня. Добре, ніхто не бачить мене такою. Ретельно полощу рота та ще раз вмиваюся. Користуватись декоративною косметикою тато не дозволяє, втім я трохи вдаюся до хитрощів та розтираю по шкірі легкий крем-флюїд з мікро-блискітками, аби надати обличчю сяйва та свіжості. Зачісці також сьогодні хочеться присвятити більше уваги, тому заплітаю два колоски, хвостики яких спадають на плечі. Шкода все-таки, що не можу розпустити волосся, з ним би я виглядала доросліше та романтичніше.

  Часу до виходу в школу ще море, тож встигаю провести його із сестричкою, а потім разом з нею поснідати.

- Якась ти особливо весела сьогодні, - відзначає мама, спостерігаючи за тим, як я допомагаю Вірусі поїсти.

- Останній тиждень навчання, - намагаюся виглядати невимушено. – Всі контрольні та заліки я здала, залишилось дочекатися результатів, і все - відпочинок!

- Нічого влітку тинятись без діла! Тобі не завадило б взяти додаткові заняття з фізики й хімії, - бурчить тато, додаючи ложку дьогтю в мій настрій. – Щось підказує мені, що оцінки з цих двох предметів у твоєму табелі мене не порадують. 

- Хіба десятка погана оцінка? – нахнюплююсь.

- Не погана, але ти можеш краще, - не збирається відступатися тато.

- Костику, давай не будемо переживати заздалегідь. Оцінки іще не виставлені, і, я впевнена, Варя має шанс їх підтягнути, - мама нишком мені підморгує.

  Аякже, підтягну! Сплю і бачу, як робитиму це! Як мама взагалі собі це уявляє? Я й так виклалася на максимум, можна сказати, стрибнула вище своєї голови. Чесно, я ненавиджу точні науки! І мені вартує титанічних зусиль заробляти вищі бали з цих дисциплін. З алгеброю, геометрією ще куди не йшло, а от фізика й хімія – просто пекло! Скажіть мені вивчити за п’ять хвилин вірш, то будь ласка, ще й виразно його розкажу. А от всі ці формули, цифри та знаки – геть інша річ, ну не хочуть вони триматись в моїй голові. Щоразу доводиться вигадувати якусь образну асоціацію, щоб хоч якось запам’ятовувати матеріал. Тому криво всміхаюся мамі та втуплююсь поглядом в кашу, якою годую сестру. Раптом мого обличчя трохи незграбно, але ніжно торкається дитяча ручка. Здіймаю очі. Вірочка тепло мені посміхається.

- Поціунки, чьом-чьом, - промовляє вона з набитим ротом, змушуючи мене стрепенутись.

  Щільно стуляю губи та прикладаю до них вказівний палець.

- Ццц, - кажу сестричці. – Це наш секрет.

  Вірочка знов посміхається та проковтує кашу, а тоді широко відкриває рота.

- Сце кафу, - каже вона і я виконую її бажання.

***

  В школі, як завжди, вирують галас та метушня. Але для мене всі учні, що пересуваються коридорами зливаються в суцільну сіру масу, серед якої я сподіваюся побачити одну найважливішу фігуру.

- Як я виглядаю? – запитую в Міри, з котрою ми, по традиції, зустрілися на ґанку.

- Ідеально, - з розумінням посміхається подруга, вона, як завжди, чудово відчуває мій стан.

- Настільки погано? – скиглю, бо знаю, що маю ідеальний вигляд для школи, але не для зустрічі з хлопцем моєї мрії. – Гадаєш, Тім впізнає мене в цьому образі?

- Жартуєш?! – Міра закидає руку мені на плече. – Хіба Безсмертний має проблеми із зором? Гадаєш, він не роздивився обличчя тієї, котру цілував?

  Нервово всміхаюсь, відчуваючи, що мене починає трусити від хвилювання.

- Ти права, - в мене виривається нервовий смішок. - Хіба можна хотіти поцілувати ту, чиє обличчя ти не розгледів? – радше саму себе намагаюся заспокоїти цими словами. – Просто я ж була з макіяжем, червона помада, тощо…

- Та хіба та помада змінила твоє обличчя до невпізнанності?

  Хитаю головою. Міра права, макіяж тоді дещо додав мені віку, але точно не зробив лице невпізнаним.

- До того ж, Тім міг запримітити тебе іще раніше, в школі. Просто не було приводу для знайомства, - продовжує подруга, вселяючи в мене віру в краще.