Розділ 9.

Наступного дня, після закінчення пар, Соломія поспішала до себе на квартиру, адже вони з Артемом домовилися сьогодні зустрітися і дівчина хотіла привести себе до ладу перед майбутнім побаченням. Коли з її сумки почулося гучне жаб'яче квакання, дівчина не одразу зрозуміла, що відбувається. Вона зовсім забула, що поставила цей звук на номер Юлі, а сестра не часто радувала її своїми дзвінками. Якщо точніше, то сьогодні вона телефонувала вперше.

Соля одразу запідозрила щось лихе і цього разу інтуїція її не підвела.

— Алло, — відповіла насторожено.

— Соломіє, привіт. — Не дуже привітно почала Юля. — Вибач, якщо відволікаю, але батьку потрібна твоя допомога.

— Що з ним? — одразу розхвилювалася дівчина міцніше  стискаючи в руці телефон.

— Серце прихопило, а таблетки, як на зло, закінчилися. Я зараз в офісі, розбираюся зі справами, через пів години зустріч з постачальниками. Ніяк не зможу вирватися, може ти заїдеш? Я скажу, які ліки потрібні, — голос Юлі і справді здавався стривоженим. Соля не могла відмовити, тим більше допомога потрібна була батьку, а не сестрі.

— Звісно, я все куплю і приїду. Чи, може, краще, швидку? 

— Батько навіть слухати про лікарню не хоче. Може, хоч тобі вдасться його переконати?

Соломія дуже на це сподівалася, адже знала, що з серцем краще не жартувати.

Після того, як Юля сказала, які потрібно купити таблетки, дівчата швидко попрощались, а Соля почала обслідувати всі найближчі від неї аптеки в місті. Цього разу фортуна повернулася до неї задом. Препарат, який приймав Дмитро Олександрович, виявилось, було не так легко знайти. Соля, майже, годину блукала вулицями ледве знайомого міста перш, ніж їй пощастило. Поклавши чудо-таблетки до сумки дівчина вибігла з аптеки, сіла в таксі і назвавши адресу батькового особняку відправилася туди. Через затори до будинку вона їхала близько години і дуже хвилювалася, аби встигнути. 

По дорозі, дівчина набрала номер Артема, щоб сповістити, що побачення відкладається, але хлопець, як на зло, не піднімав слухавку тим самим доводячи Солю до божевілля. 

Швидко розплатившись з таксистом дівчина вискочила з автівки і стрімголов помчала в будинок, боковим зором помічаючи автівку Артема. Серце боляче стиснулося від поганого передчуття, але дівчина миттю відігнала найгірші думки і впевнено увійшла всередину помешкання. 

Не виявивши батька у вітальні, Соля направилась у його кабінет, що розташовувався в іншому крилі будинку. Від хвилювання серце дівчини мало не вистрибувало з грудей. До сьогодні, вона навіть подумати не могла, що здатна тривожитися за когось іншого.  

На щастя, з Дмитром Олександровичем все було добре. Він сидів за своїм робочим столом у чорному шкіряному кріслі і уважно вдивлявся в екран ноутбука. Помітивши захекану доньку, чоловік різко піднявся з місця, проте біль у серці змув його назад опуститися в крісло.

— Тату, як ти? — сполохано кинулась до нього Соля. 

— Все добре зі мною, — запевнив батько. — Серце трохи поколює від різких рухів, але в цілому почуваюся нормально. А ти, чому така налякана? 

Трохи заспокоївшись, Соломія відкрила сумку, дістала з неї упаковку таблеток і простягнула йому.

— Юля сказала, в тебе ліки закінчилися, — додала дівчина уважно спостерігаючи за станом батька. Здавалося, що чоловік і справді почувався не так вже й погано, як вона собі уявляла дорогою сюди. Встигла вже себе накрутити, однак, на щастя, ситуація виявилася не такою критичною.

— Є таке, — зізнався батько, вичавив одну таблетку зі сріблястого блістера і кинув її до рота. — Здавалося, нещодавно купував, а вони вже закінчилися.

— Лікарні точно не треба? — про всяк випадок перепитала Соломія, хоча і так здогадувалася, яка буде відповідь.

— Ні, Солю, — похитав головою. — Ти за мене не переймайся. Краще, іди он на кухню. Там до тебе Артем приїхав. Чай з Юлею п'є, — слова батька глибоко різонули її душу тоненьким лезом. Дівчина на мить зависла, обмірковуючи щойно почуте і спробувала розкласти все по поличках, однак в неї нічого не вийшло.

Мозок відмовився працювати, тому дівчина механічно кивнула головою і огорнута пеленою сивого туману вийшла з його кабінету. Соля, навіть не пам'ятала, як дісталася кухні, але, коли дівчина не виявила там жодної душі, внутрішній голос просто волав про найгірший сценарій з того, що могло бути. 

Ноги самі вели її до Юлиної кімнати, а стукіт серця остаточно перебивав діяльність головного мозку. 

Перш, ніж увійти всередину Соломія тричі постукала в двері, мовчки пожираючи себе із середини. Вона просто хотіла переконатися, що знову себе накрутила до межі, але перебороти дикий мандраж було не під силу.

Юля з'явилася перед нею в червоному шовковому халатику і, з, дещо пом'ятою зачіскою, що одразу сколихнуло в Соломії найгірші підозри. Дівчина до останнього не вірила в такий перебіг подій.

— Я ліки купила, — мовила приглушено. Перед очима все розпливалося, ноги більше не слухалися, а через  шум у вухах дівчина погано чула відповідь сестри.

— Дякую, Соломіє. Дуже виручила, — зиркаючи з-під лоба мовила Юля нервово переступаючи з ноги на ногу і щільно прикриваючи за собою двері, наче хотіла когось заховати.