Розділ 8.

Сьогодні Соломія вперше заснула в обіймах Артема і навіть не зрозуміла, коли і як це сталося. Втома накрила її так несподівано, повністю огортаючи тендітне тіло дівчини, що вона незчулася, коли поглинула у глибокий сон.

Тільки, яким би міцним він не був, але в блукаючі затуманені думки все одно врізався голос Юлі і … Павла? 

Дівчина відкрила очі від істеричних криків сестриці, які доносилися по інший бік тонкої стіни. Вони знову виясняли стосунки з Павлом, але цього разу більш запекло та емоційно. 

Артему, здається, було байдуже до розбірок Солиної сімейки. Хлопець навіть не поворухнувся на відміну від пробудженої зі сну дівчини, яка мов ошпарена підхопилася з ліжка.

— Куди ти зібрався? — доносилося по той бік стіни.

— Байдуже, аби лише подалі від тебе! — викрикнув люто Павло. Здавалося, що чоловік наближався до кімнати Соломії.

— Артеме, прокинься, — дівчина лагідно торкнулася його плеча в надії розбудити.

Стук в двері допоміг хлопцеві швидше відкрити повіки, трохи порушуючи його затуманену свідомість.

Соломія швидко пірнула під ковдру і глухо промовила:

— Заходьте.

В дверях кімнати з'явився Павло одягнений у сорочку і штани. Через тьмяне освітлення було важко розгледіти його настрій, хоча і так зрозуміло, що кепський.

— Вибачте, що потривожив ваш сон, але мені дуже треба поїхати звідси.

— Якісь проблеми? — сонно пробурчав Артем не зовсім усвідомлюючи, що від нього хочуть.

— Я хотів попросити в тебе автомобіль, щоб дістатися особняка. Ми приїхали на машині тестя, а пояснювати йому причини наших з Юлею сварок бажання немає. 

— Так, звісно, — протираючи заспані очі, Артем різко підвівся з ліжка, намацав у штанях, що лежали на кріслі ключі від автівки і швидко простягнув їх Павлу.

— Дякую. Виручив, — чоловіки потисли один одному руки, мов, давні приятелі, зовсім забувши, як не так давно чистили писки своїм суперникам через Юлю. Зараз все змінилося і тої колишньої неприязні між ними, наче, ніколи й не було. — Я залишу автівку у дворі особняка. Завтра забереш.

— Без питань, Паш.

— Ще раз вибачте, що потурбував. Добраніч, Соломіє, — кинув наостанок Павло зачиняючи двері.

Кімната знову провалилася в темряву. Артем підійшов до ліжко і швидко пірнув під ковдру притискаючи до себе Солю та ніжно цілуючи її в скроню.

— Вони так гучно сварилися, — зауважила дівчина притуляючи голову до його грудей. — Хоч вбийте мене, але я не розумію поведінки Юлі, — продовжувала ділитися своїми думками Соля. 

Артем теж не розумів, та й вникати в особисте життя колишньої наміру не мав. То раніше він був дурним і гадав, що світ перестане існувати, якщо Юля його покине. Йому тоді начисто зірвало дах. До Павла їздив, бійку влаштував, після якої чоловік навіть в лікарню потрапив, заяву написав за побиття… Ох і наколотив тоді Артем справ, ледве розгріб… Навіть згадувати гидко, не те, щоб Соломії розповідати.

З того часу багато чого змінилося. Він зустрів Солю, і тепер, саме вона стала центром його Всесвіту.

— Вона сама не знає чого хоче, — не роздумуючи бовкнув перше, що прийшло в голову. 

— Тебе вона хоче. А точніше, щоб ти мене покинув і до неї повернувся, — Соломія дурепою не було, сама все бачила. Відверто нахабна поведінка сестри красномовно свідчила про її справжні наміри і бажання. Павла було шкода...

Солі важко було зізнатися, але вона боялася, що рано чи пізно, Юля доб'ється свого. Звісно, дівчина не хотіла в це вірити, однак тривога ніде не зникала.

— Мені байдуже до її бажань, — хрипло  промовив Артем нахиляючи до дівчини ближче і повністю розвіюючи сумніви, щодо нього. — Я хочу тільки тебе, — прошепотів прямо в губи накриваючи їх чуттєвим поцілунком. Запитань більше не виникало.

Соломія міцно обвила його шию руками і жадібно поглибила п'янкий поцілунок, наче, хотіла показати йому, як сильно потрібен.

****

Сонячне проміння нахабно пробивалося крізь вікно кімнати двох закоханих, а вони навіть не думали прокидатися. Так добре було їм удвох, затишно і солодко, що руйнувати таку ідилію було неприпустимим злочином. 

Тамара Петрівна і Дмитро Олександрович давно прокинулися, однак тривожити дівчат ніхто не хотів. Юля теж не поспішала виходити із кімнати. Здогадувалась, що про їхню сварку з Павло почув весь будинок, тому дівчина вигадувала, як буде пояснювати цей інцидент.

Першим прокинувся Артем. Відкрив повіки і, помітивши голову Соломії в себе на грудях, задоволено видихнув і закрив їх знову. Все ж таки, було в цих ранкових митях, щось чарівне та хвилююче. Її волосся недбало вкривало його груди, а він натішитися не міг цією близькістю, надихатися не міг своєю мавкою, яка здавалася такою неймовірною зранку.

— Добрий ранок, — Соля підняла свою заспану голівоньку протираючи сонні оченята і з подивом подивилася на Артема.

— Доброго ранку, — відповів хлопець забираючи волосся з її обличчя і посміхаючись, як дурник. 

— Чому посміхаєшся? Я що, розмовляла уві сні? — Полетіло наступне питання з вуст Соломії.