Розділ 7.

****

— Артеме, а ти чому собі нічого не налив? — після третього келиха Юля помітила, що хлопець зовсім не пив. Та й Соломія робила видимість ковтків лишень пригублюючи келих з вином.

Одна Юля дозволяла собі висмалити все до дна та поставити незручне запитання колишньому.

— Я за кермом, — тактовно відповів Артем кинувши короткий погляд на колишню. Юля не могла не скористатися нагодою і продовжила свій допит:

— А ви хіба не залишитесь до завтра? —

Артем лише поглянув на Соломію, яка впевнено похитала головою пояснюючи, що ні.

— Соломіє, залишайтеся, — підключилася до вмовлянь бабуся, яка ще не встигла, як слід поспілкуватися зі своєю щойно віднайденою онукою. — Кімнат в домі вистачить на всіх. До того ж, я не показала вам свій сад.

Аргументи, звісно, були не надто переконливими. Соломія вагалася, адже вони з Артемом хотіли провести залишок дня наодинці, а не в компанії його колишньої.

Хлопець бачив коливання Солі. Неквапливо поклав свою руку їй на коліно і погоджуючись кивнув.

— Ну, якщо ви наполягаєте, то ми можемо  залишитися, — не дуже охоче погодилась дівчина кидаючи погляд на бабусю, обличчя якої одразу розквітло у щирій посмішці.

— От і чудово! А щоб вам не доводилося нудьгувати в компанії набридливої старої, можете, пізніше, прогулятися до річки. Там дуже гарно, — мрійливо запевнила стара.

— Чудова ідея, — підхопила думку бабусі Юля, позираючи на Павла. — Ми з Пашею теж, радо складемо вам компанію. Звісно, якщо ви не проти, — посміхнулося лукаво поглядаючи на свого чоловіка.

Нутро Соломію голосно волало:

"— Ми проти!"

Однак натомість дівчина зобразила цілковиту байдужість киваючи в знак згоди. В цей момент їй, як ніколи раніше, хотілося прикінчити Юлю, аби вона не пхала свій ніс в їхнє з Артемом життя.

Після нудних посиденьок в компанії родичів Соломії, Артем скористався порадою Тамари Петрівни і безсоромно викрав дівчину, волочачи її за руку подалі від гострих поглядів Юлі.

Він більше не хотів витрачати жодної хвилини, нахабно потягнув її до себе і палко прошепотів:

— Весь вечір цього чекав.

— Чого? — запитала Соломія отримуючи беззвучну проте таку вичерпну відповідь у вигляді жадібного поцілунку Артема.

Сутінки і прохолодний вітерець тільки підсилював дике бажання хлопця підхопити її на руки і понести в автомобіль, от тільки була невеличка проблема — сьогодні вони ночуватимуть в будинку Тамари Петрівни. Хлопець нічого не мав проти бабусі Соломії, але намагався таки дотримуватися елементарних меж пристойності.

— Ходімо, прогуляємось до річки? — перервала голодний поцілунок Соломія відчуваючи, як її щоки вкриваються густою червоною фарбою. Те, що вона відчувала до Артема важко було назвати простою симпатією. Це було щось значно більше, заварожуюче і п'янке… Вона голову втрачала від його ніжних дотиків і точно була не готова віддавати хлопця своїй сестрі. Юля зробила свій вибір. Хай тепер радіє, а краще, цінує, те що має. Павло, наче непоганий чоловік. Високий, мужній брюнет, з правильними рисами обличчя і, якщо чесно, доволі привабливий. Соломія відверто не розуміла, чому Юля так себе поводила? Що їй не вистачало?

— Ти замерзла, — відмітив Артем обіймаючи її за плечі. — Може, повернемось до будинку?

— Ні, — одразу заперечила дівчина притискаючись до Артема всім тілом. — Так хочеться побути з тобою наодинці. Щоб тільки ти і я, а не ось це все.

— Завтра в нас буде весь день. 

— Сподіваюся.

— Як тобі зустріч з бабусею? — запитав Артем приготраючи дівчину до себе і замикаючи в надійних обіймах.

— Вона класна. Я, чомусь, гадала, що бабуся буде поводити себе типу Юлі. Добре, що я помилилася.

— Я чув, як Тамара Петрівна обламала її з сукнею. Ледве втримався, щоб не засміятися. Вона її зробила, — з посмішкою відмітив хлопець вчуваючи якийсь дивний шум.

— Хто це? — пошепки запитала Соля проте Артем здогадався першим і швидким рухом потягнув дівчину за розлоге дерево ховаючись від надокучливих гостей, які наближалися до них.

По огидному писклявому голосу Соломія одразу здогадалася хто саме кинувся за ними навздогін. Звісно, що це була Юля, хоч і не сама.

Павло теж був з нею і, судячи з різкого тону чоловіка, йому була зовсім не до вподоби така нічна прогулянка. 

— Юль, ти поводиш себе, наче, вередливе розпещене дівчисько. Угомонися вже і перестань так відверто гнобити Солю, — якщо чесно то Соломія зовсім не очікувала, що вони з Артемом стануть свідками їхніх розбірок. А ще, вона не підозрювала що це новоспечене подружжя розмовлятиме саме про неї.

— Теж будеш її захищати? Супер просто! — обурилась Юля  нервово махаючи руками перед чоловіком. — Ти хоч розумієш, що з її появою батько зовсім з котушок злетів. Квартиру їй зняв, гроші по першому клацанню пальців видає, а що буде далі? Може, він ще й компанію на неї перепише? 

Соломія впала в затяжний ступор після випалених її божевільною сестрою слів Невже, Юлине огидне ставлення до неї було спричинене батьковими грошима, якими та не хотіла ділитися з сестрою? 

— Заспокойся вже нарешті! — різко підвищив тон Павло. — Я тебе не розумію, Юль, абсолютно!  Невже тобі бракує грошей? Я достатньо заробляю, ти знаєш.  Тобі навіть працювати необов'язково, чи не так?

— Я зараз не про це.

— А про що, Юль? Тобі ще не набридло жити на батьковій шиї? Чому ти не хочеш переїхати до мене. Площа замала, чи причина в іншому?

— Паш, ти ж знаєш, що я не можу залишити батька одного. Ми завжди жили разом, я просто не уявляю, як можна жити деінде. І до чого взагалі ця мова? Ми все давно вирішили і тебе це, між іншим, раніше влаштовувало.

— Я теж тебе раніше влаштовував, але схоже, помилився, — похитав головою чоловік, різко розвернувся і покрокував до будинку не бажаючи розмовляти зі своєю озлобленою дружиною. Артем з Соломією завмерли від шоку. Вони ніяк не хотіли бути свідками їхніх розбірок.