Розділ 6.

Артем повинен був заїхати по Соломію о 18:00 і хлопець прибув вчасно. Припаркував автомобіль біля елітної новобудови, в якій знаходилась квартира дівчини і спершись на бампер автівки став чекати на Солю.

Дівчина якраз наносила останні штрихи макіяжу і уважно вдивлялася у своє відображення. З нафарбованими очима схожість із Юлею в неї просто зашкалювала. Вона прагнула б ніколи не мати нічого спільного із сестрою, але на жаль, все було навпаки. Один батько на двох, хлопець, тепер бабуся… Дівчина дуже сподівалася, що та жінка буде більш поблажиливою до неї, ніж Юля, адже вона сама її запросила до себе.

Взувши чорні туфлі на підборах і обтягнувши жовту облягаючу сукню дівчина взяла сумочку і покинула свою квартиру.

Артем, мало не обімілів, коли Соломія вийшла з під'їзду і впевненою ходою наблизилася до нього. Вона була неймовірно вродливою. Довгі каштанові локони грайливо спалали на груди, а сукня доволі чітко підкреслювала її струнку фігуру.

Артем не втримався, підійшов до неї впритул і окинувши дівчину пильним поглядом зрозумів, як сильно він скучив. 

— Привіт, — Соля поклала руки йому на плечі зазираючи своїми зеленими очицями прямісінько в душу. Вона скучила і приховувати свої почуття не збиралася. Стала навшпиньки і потягнулася до його губ за таким бажаним поцілунком. 

— Ти вирішила звести мене з розуму? — відриваючись від її солодких вуст хрипло запитав Артем.

— Я просто дуже рада тебе бачити, — щиро відповіла вона не відриваючи палкого погляду.

— Я теж, — відповів Артем важко видихаючи і втрачаючи будь-яку охоту її відпускати. — Нам обов'язково туди їхати? — подивився благально сподіваючись, що дівчина передумає, але дива не сталося.

— Я пообіцяла. До того ж, ми довго там не затримаємось. Поїдемо, познайомимось, повечеряємо і відкланяємось. 

Соля теж не була в захваті від цієї поїздки однак відмовити не могла.

— Сідай, — посміхаючись промовив Артем відчиняючи дверцята пасажирського сидіння. Зараз, як ніколи хлопець не хотів ділити Солю ще з кимось, але починати сварку на рівному місці було б просто безглуздо.

****

— Ти куди мене везеш? Ми домовилися зібратися в батька, а потім, вже від нього їхати до Тамари Петрівни, — насторожилася дівчина помітивши, що Артем проїхав поворот до батькового особняка.

— Я знаю де живе твоя бабуся. Думаю, нам варто встигнути до того часу, як Юля розповість їй про тебе у своїй манері, — відмітив Артем навіть не думаючи зупинятися. Соломія ще більше напружилась нагороджуючи хлопця запитальним поглядом зелених очей. Те, що Артем знав дорогу, свідчило лише про те, що він там вже був. З Юлею. 

Від цієї думки до її горла підкочував гіркий ком.

— Соль, не хвилюйся ти так, — помічаючи раптому зміну настрою дівчини Артем хотів її заспокоїти. — Тамара Петрівна просто відпад. Тобі сподобається.

— А я їй? 

— Думаю, теж.

Від його слів легше Соломії не стало. Дорога минула дуже швидко, і коли, автомобіль зупинився біля високого зеленого паркану дівчина сіпнулась.

— Що, вже? — блимнула зеленими очицями на Артема, що заглушив двигун і примирливо взяв її за руку.

— Все буде добре, ходімо.

Зробивши глибокий вдих-видих Соля кивнула і відчинила дверцята. Артем вхопив із заднього сидіння букет рожевих півоній і вийшов з автомобіля.

Хвилювання Соломії по трохи згасало, адже, як би там не було, вона була не одна.

Будинок Тамари Петрівни дуже відрізнявся від велетенського особняка батька. Звісно, що він теж був достатньо великим, але більш простим. 

Подвір'я було вистелена сіренькою бруківкою, позаду будинку виднівся сад.

— Якось незручно вийшло, — бубоніла Соля наближаючись до вхідних дверей. — Ми ж всі разом хотіли приїхати, а тут таке…

Артем не зволікав. Швидко натиснув на прямокутний дзвінок, що сповістив господиню про прихід гостей.

За мить двері відчинилися і з-за них визирнула темноволоса жінка підстрижена під каре, в зелених очах якої застиг справжнісінький подив від побаченого.

— Добрий день, Тамаро Петрівно, — першим привітався Артем простягаючи букет квітів. — Це вам. 

— Добрий день, — привіталася жінка обережно приймаючи подарунок. — Дякую, Артеме, — вона знову перевела погляд на онуку, яка досі не мовила жодного слова.

— Це не Юля, — похитала головою жінка відмічаючи, що перед нею інша внучка.

— Я — Соломія. Доброго дня, — нарешті промовила дівчина уважно розглядаючи свою бабусю. 

Глибока зморшка на чолі виказувала справжній вік жінки, однак, не зважаючи на це, Тамара Петрівна виглядала досить доглянутою і сучасною. Її блакитна сукня чудово підкреслювала худорляву фігуру жінки, а косметика на обличчі гарно згладжували його недосконалості.

— Неймовірна схожість, — відмітила жінка відверто дивуючись зовнішністю онуки. — Сподіваюся, що хоч характер інший. Дві гадюки на своїй шиї Діма точно не витримає.

Тут навіть Артем погодився із судженням старої однак виду не подав.