Розділ 5.

Соломія  більше не зважала: ні на Артема, що мчав слідом за нею, ні на домогосподарку, яку мало не збила з ніг.  Її злість затьмарила все на своєму шляху і дуже хотіла вирватися на волю. 

Побачивши розлючену сестру, що стрімголов наближалася до неї, Юля лишень тріумфально посміхнулася наперед розрахувавши кожен її крок.

Поки що, все йшло за планом. Вона зуміла вивести її з себе, а далі справа за Солею.

Шкода, що батька в цей момент не було на терасі. Таке шоу пропускав.

- Соломіє, зупинись! - суворо наказа Артем проте дівчина його не чула.

Швидкими кроками підійшла до Юлі і почала гучне вияснення стосунків.

- Якого біса ти вигадуєш про мене казна-що? - Соля різко розвернула її обличчям до себе змушуючи подивитися у вічі.

- Я? Вигадую? - театрально здивувалася Юля. - Я просто хвилююся за тебе, сестричко, - виплюнула глузливо відвертаючись від неї і зображуючи цілковитий спокій. 

Ну і стерва!

- Що? Переді мною можеш не прикидатися, я все одно не повірю в твою бездарну гру. Навіщо Артему наплела про одногрупника? Ми чудово знаємо, що це неправда?

- Хто це, ми? - одразу наїжачилась Юля. - Особисто я бачила, як до тебе приходив якийсь хлопець, а потім ви зачинилися у твоїй кімнаті. Ще скажи, що ви там разом до занять готувалися? - глузливо припідняла брови вгору поглядаючи на спантеличеного Артема, який поки що не знав кому вірити. 

Соломія ледве стримувалась, аби не накинутися на Юлю і не видряпати їй очі, але раптом, дівчина згадала, як три тижні тому до неї дійсно заїжджав одногрупник Сергій, якому вона давала конспекти з лекцій, які той пропустив через хворобу. От же халепа! Але  між ними нічого не було і не може бути!

Соломія перевела погляд на Артема, який мовчки сверлив у ній дірку схрестивши руки на грудях. Дівчині важко було прочитати його емоції адже здавалося, що він залишався непорушним.

- Я давала йому конспекти, - хотіла сказати впевнено, але в її голос звучав тихо, наче вона виправдовувалась.

- Ну,  звісно. І тепер тебе нудить виключно від цього, - хмикнула Юля явно натякаючи на щось інше.

Це було останньою краплею. Соля більше не могла стримуватися, рвонула прямо на неї чіпляючись руками в її високу зачіску і прудко видираючи з неї довгі локони, але, вже не дуже красивого волосся.

- Ах ти ж, брехливе стерво! Як же ти мене задовбала! - впиваючись руками в її шевелюру Соля різко потягнула її на себе.

- Відпусти мене, дурепо! Ай! Мені боляче! - пищала Юля намагаючись відірвати її руки від своїє голови, але та вчепилася намертво навіть не думаючи відпускати.

Лють повністю застелила їй очі і дівчина тягнула її ще з більшим завзяттям.

- Тату, рятуй! - Юля таки знайшла спосіб вислизнути з її полону, однак вигляд вона мала не такий презентабельний, як раніше.

Видерті пасма волосся і розкуйовджена шевелюра тепер більше нагадувала вороняче гніздо, а не дорогу зачіску зроблену в салоні. 

Соломія зупинилася і швидко дихаючи поглянула на вхід в будинок. На щастя, батька там не було, але і бажання вовтузити Юлю теж по трохи згасало. Здоровий глузд повертався, лють вщухала. Артем мовчки спостерігав за дівчатами навіть не думаючи втручатися в їхні розбірки.

- Малолітня тварюка! Я тобі цього не подарую! - з викликом кинула Юля заправляючи висмикнуті пасма за вуха і крокуючи до будинку. 

- Я тобі теж! - пролунало їй в спину.

В своїх думках Соля давно її розчленувала і розфасувавши у маленькі чорні пакетити закопала в лісі.

Віддихавшись від щойно пережитого викиду агресії дівчина повернула голову до Артема. Хлопець стояв непорушно стиснувши губи в тонку лінію. В очах цілковита суворість і несприйняття. Він просто в шоці від поведінки його дівчини. 

Так, Юля сама її довела до такого стану. Однак, Соля не повинна була вестися на її провокації, адже тим самим дівчина лише підтвердила свою слабкість.

А ще, думка про можливий зв'язок Соломії з іншим, Артема добряче царапнула по серцю. 

- Соломіє! - почувся грізний голос батька, що впевненою ходою наближався до них.

"Сестричка пожалілася" , - зробила висновок Соля, однак каятися в гріхах не збиралася. Вона заслужила!

- Що ти зробила з Юлею? Вона влетіла в будинок вся в сльозах! 

Соломія поволі розвернулася до батька і помітила, що він в сказі. 

- Тату, а до чого тут я? - невинним голоском запитала дівчина включаючи актрису. 

- Ах, ти ж ні до чого... Чи то може зграя ворон не змогли поділити гніздо в неї на голові? - здається батько був на межі нервового зриву. Вона опустила голову і мовчки вдивлялася в зелену траву.

- Я не розумію чому ви не можете жити мирно, - похитав головою чоловік важко видихаючи.

Мовчанка затягнулася. Обідати більше ніхто не збирався, та і апетиту особливого не було. 

Юля з Солею наситилися енергією один одного, Артем і Дмитро Олександрович впіймали крихти розчарування.

Батько змахнув рукою і мовчки направився в будинок. Соля з Артемом боялися порушити тишу в саду. Тільки Марія не знала, що робити, позираючи на щойно накритий стіл, за яким, мабуть, сьогодні ніхто сидіти не буде.

- Що ж, я поїду вже, - сухо промовив Артем чекаючи на відповідь Солі, яка почувалася трохи винною в тому, що так сталося.

- Як хочеш, - буркнула у відповідь. Настрій було зіпсовано, як і стосунки з близькими. Вибачатися вона не збиралася, бо вважала, що вчинила правильно.

Артем гадав інакше.

- Солю, ти не права.

- А хто правий, вона? - одразу зірвалася дівчина.

- Ти сама знаєш, що ви обидві не праві. Ти повелася на її провокацію, а повинна була…

- Мовчки проковтнути? - роздратовано перебила його Соломія. - Вона зводить наклеп, а я повинна була мовчати зціпивши зуби? Цього ти чекав від мене? 

Між ними знову виникало непорозуміння і причиною цьому Соля вперто вважала поведінку своєї сестри.

Артем важко зітхнув розуміючи, що донести свою точку зору просто нереально. Вона чує тільки себе і голос власної люті та ображеності. Розмова зайшла в глухий кут, як і більшість їхніх попередніх спроб порозумітися.