Розділ 2.

****

Їхня розмова плавно переміщувалась у глухий кут. 

Артем не міг зрозуміти вчинків Соломії, а дівчина не знала, чи варто розповідати йому про свої сімейні клопоти.

Все відбувалося, наче, не з нею. 

Перед тим, як дівчина мала поїхати в Ковель в неї була неприємна розмова з матір'ю. Вони посварилися, адже жінка приховала від своєї доньки інформацію про її батька.

Соломія весь час вважала його справжнім покидьком, через якого весело жилося не лише матері, але і їй самій. Сільські плітки не давали спокійно дихнути. Матір обзивали останньою хвойдою, яка нагуляла собі дитину з якимось столичним мажором. Правда, Соломії тоді було байдуже. Вона, спочатку була в животі і не відала, як важко живеться її матері з постійними косими поглядами і осудом в очах сусідів. Після свого народження дівчина теж  нічого не розуміла, але як тільки досягнула того віку, коли нарешті почала усвідомлювати всю жорстокість життя-буття, вона зрозуміла свою матір. Побачила, як багато можуть розповісти про них брехливі сусідські язики, як легко можуть наговорити різної гидоти скорчивши при цьому такий вираз обличчя, наче роблять величезну послугу.

З нею теж так було. Досі пам'ятає, як після сільської дискотеки її вперше провів додому однокласник, Сашко. Нічого такого, один-єдиний поцілунок, перший такий, несміливий, а на наступний день усміхнений писок  баби Галі і їдке:

- Дивися, Солю, аби не принесла у подолі, як твоя матінка. 

Плюнути в старечу мордяку хотілося тій сусідці, але натомість сказала скупе:

- А ви б краще спали вночі, ніж за молоддю підглядати і заздрити, що роки вже не ті. 

Насправді, Соля хотіла сказати не так, але мати її добре виховала. Завжди застерігала, аби та була мудрою і не піддавалася солодким словам та марним обіцянкам протилежної статі. Мабуть, відтоді й  обросла дівчина  отою не пробивною бронею. Їй слово — вона десять у відповідь. Палець в рот не клади, а то відкусить по лікоть. 

Дівчина хвацько навчилася затикати писки набридливим односельчанам. Плітки про матір по-трохи вгамувалися. А про що було пліткувати, якщо нічого цікавого в їхньому житті не відбувалося? 

Все було тихо спокійно рівно до того моменту, поки в селі не з'явилися два столичні красені – "зальотні".  Пильна увага  одного з них до Солі, знову викликала хвилю обговорення у допитливих сусідів. Одна ніч безневинних поцілунків та обіймів, а на наступний день матір Солі пресують по всіх фронтах. 

"Ти подивився, що твоя донька витворяє!"

- Мамо, він просто провів мене додому!

"Дивися, Віро, а то принесе в подолі!"

- Ми тільки цілувалися, мам!

"Він же награється і поїде, а вона вмиватися гіркими сльозами буде!"

- Хай йдуть вони всі до біса! Це моє життя і мої помилки.

- А раптом, він одружений? Раптом, дітей має? Ти хочеш повторити мою долю? - слова матері одразу сколихнули хвилю підозр:

- Що? Яку це,  твою долю?

І з цього все почалося….

Саме в той день Соломія дізналася, що її батько не просто покидьок, а справжній козел. Мало того, що зрадив своїй дружині, закрутивши інтрижку з сільською кралею,  так ще й збрехав матері, нагодувавши її порожніми обіцянками. Коротше, історія банальніша сопливої мелодрами. 

Зрозуміло, що він більше не приїхав і про матір навіть не згадував. Вона вже пізніше, від тих же, все знаючих сусідів дізналася, що він одружений і доньку має. 

Так і закінчилося її примарне щастя. Ні чоловіка, ні столиці, ні кохання. Соля тільки. На згадку, про незабутню ніч.

Після цієї правди Соломія ще більше зненавиділа свого батька, тільки зарадити нічим не могла. 

Хотіла його знайти, щоб в очі виплюнути всю ненависть, яку збирала роками.  Тільки проблема була - не знала де шукати. 

Бачила одне-єдине фото, яке мати ховала на полиці між книгами. Іноді дівчина брала його до рук і уважно роздивлялася, шукала спільні риси з чоловіком на фото і своїм обличчям. Вона була копією свого батька тому схожість відмітила одразу.

Тільки одного фото було мало, щоб його знайти.

Артема їй послав сам Бог. Ніколи б не могла подумати, що завдяки ньому вона, все ж таки, відшукає свого батька і нарешті погляне у його брехливі очі. Це сталося досить несподіваним чином. На фото з весілля його колишньої Соля таки впізнала його…

- Тобто, ти знайшла батька,  щоб сказати, як сильно його ненавидиш? - дослухавши розповідь до кінця, спантеличено запитав Артем.

Хлопець ще не встиг перетравити всю почуту інформацію однак зрозумів, що Солі жилося не солодко. 

- Спочатку, це було так, але потім все змінилося, - молоді люди плавно перемістилися на гойдалку ,що стояла в саду. 

Вони не зважали на святкування і крики гостей, на галас і гучну музику. Зараз вони просто розмовляли, щиро і відкрито.

- Як ти його знайшла? - поцікавився Артем.

- Це виявилось не складно, - усміхнулася Соля. - Твоя колишня любить ділитися своїм особистим життям у соцмережах вмикаючи геолокацію. Саме з інстаграму Юлі, я дізналася адресу будівельної компанії Дмитра Олександровича, прийшла прямо під двері будівлі і стала чекати.

- Бачу, дочекалася, - хмикнув Артем замислюючись про щось.

- Ще б пак! Такої зустрічі він явно не очікував, - раптом розсміялася Соля переводячи погляд на задуманого Артема. - Тільки я гадала, що він прожене мене геть, а я висловлю йому все, що думаю…

- Висловила?

- Не змогла, - зітхнула. - Він повів себе не так, як я очікувала, - похитала головою. 

- Не послав?

- Ні. Він мене обійняв і попросив вибачення. Уявляєш? - піднімає брови вгору. Щиро дивується. - Я йому таку доповідь підготувала, розплакатися можна, але його реакція вибила землю з-під ніг і я не змогла, - Соломія замовкла.

Артем скористався її бентегою і вправно обійняв за оголені плечі. Сьогодні був важкий день для них обох. Він дізнався її з іншої сторони і поки не знав, як реагувати.