Розділ 1.

Минув місяць після повернення Артема з села.

- Боже! Ці дівки тебе в могилу заведуть! - невдоволено бурчав Ден вигрібаючи з квартири Артема купу порожніх пляшок з-під алкоголю.

Схоже його товариш остаточно лишився клепки. Напиватися до гикавки було не в його стилі, але картина, яка випливала вказувала саме на це.

- Побрийся! Господи, схожий на страшка! - брязкав пляшками Ден складаючи їх у пакет. 

- Тобі на роботу, коли виходити? Щось ти задовго на лікарняному. Пора б вже вилікувати твою душевну рану.

- З тебе фіговий лікар, якщо чесно, - буркнув зпрсоння Артем, протираючи заспані очиська. 

- Супер просто! То ще я у всьому винен? - спалахнув товариш гримаючи переповненим пакетом.

- Тихше ти! Голова і так розколюється! -  Артем натягнув подушку на вуха і включив режим "не турбувати".

Ден не стерпів такого нахабства. Швидко метнувся до дивану, де спав його очманівший товариш і різко жбурнув подушку вбік.

- Вставай, хто живий! - заволав ще голосніше, змушуючи Артема застогнати від болю. 

- В кого думка повстала! - підхопив душевно розбитий товариш. - Година, що послати тебе до біса, настала. - Обернувся на інший бік навіть не думаючи підніматися.

Вибісив Дениса до втрати контролю.

Хлопець нахилився і рішуче стягнув ковдру з оголеного тіла Артема. Добре, що хоч в трусах був. 

- О-о-о! А де гіпс? Я щось не зрозумів! - знову почав обурюватися Денис. - Ти що збрехав про зламану ногу? - спантеличено викрикнув хлопець окидаючи вітальню швидкоплинним поглядом. 

В куті стояли дві милиці. Значить, не збрехав.

- А що, тільки тобі можна? - повернувся обличчям Артем і зрештою перевівся в сидячу позу.

З того часу, як він повернувся в столицю все пішло шкереберть. Суцільна чорна смуга. Може, до бабки якої поїхати? Щоб викачала йому яйцем. Сам зареготав від власних думок.

- Клепки тю-тю? Поїхали зовсім? Чи ти покурюєш тихцем? - підозріло звів брови до купи вдивляючись в змарніле обличчя товариша.

Не палив, але так захотілося…

Останнім часом життя в нього не клеїлось. Приїхавши з села проблеми накрили його з головою. 

Затоплена квартира, пограбування ( сам винен), а потім ще й зломана нога на додачу… Не життя, а казка. Не кожен витримає. От і Артема трохи переклинило. Запив. Ненадовго, але щоб зрозуміти, що алкоголь проблем не вирішує, йому вистачило.

Ще й та відьма ніяк не виходить з думок! Наче, оселилася в його голові і не дає змоги переключитися на когось іншого! І це Артема турбувало найбільше.

Чому він не може лікуватися Деновими методами? 

Вже і в клуб ходили, щоб трохи заглушити душевне розчарування в компанії легкодоступних дівчат, але знову все пішло не так!

Артем не міг навіть поцілувати когось іншого. Йому було гидко і неприємно. В пам'яті знову спалахували спогади про Солю і хлопця крило з новою силою. Так і не переключився ні на кого. От чому так?

Може, дійсно до бабки, щоб яйцями …

- … але спершу сміття викину, добре? - далі не замовкав Ден, хоча Артем досі був на своїй хвилі. Думав про бабку і про Соломію. Ідіот…

- Якщо ти про бабку, то я згоден, - кинув без емоційно і відкинувся на ліжко.

- Яка бабка? Зовсім здурів?

- Мені здається, я проклятий… - не припиняв бубніти Артем.

- Ти… довбанутий. Якщо культурно… - ледве втримався Ден, щоб не загнути трьохповерхового. 

Артем не сперечався. Навіть, дещо погоджувався з товаришем.

Якби не телефонний дзвінок, так би і залишився лежати, мов окам'янілий.

Зиркнув на екран мобільного, що лежав на журнальному столику і не повірив своїм очам.

- Юля? Якого біса? - запитав сам себе проте відповіді не отримав….

- А цій відьмі, що потрібно? - глипнув з недовірою товариш видираючи телефон з руки Артема. - Я сам, а то хто її зна. Слухаю. Ні, це не Артем. Денис. Артем трохи прихворів, тому зараз я вирішую всі його справи. - Артем ледве стримувався, щоб не заіржати, як коняка. Ден виглядав дуже поважним. - Що йому передати? День народження? Так, ми будемо, обов'язково. До зустрічі.

- Яке в біса день народження? Я нікуди не піду! - одразу захитав головою Артем. Вони, звичайно, вирішили залишитися з Юлею друзями, але пертися до неї на день народження він не збирався.

- Заспокойся. Підеш. Підемо разом, розвіємось. Юля, про якийсь сюрприз говорила, наче щось феєричне відбудеться. Думаю, буде круто, - сперечатися з Деном не було жодного сенсу. Навіть, якби Артем досі ходив в гіпсі, його ненормальний товариш все одно б його потягнув на довбане свято.

Артему не залишалося нічого іншого, як погодитись. Здавалася, що гірше вже не буде. Ну піде він на день народження до колишньої, привітає, вип’є трохи… Від цієї думки він  навіть повеселішав, але одразу згадав про схожість Юлі з Солею і знову спохмурнів.

І за які гріхи він так страждає? Хлопець знову повернувся до думок про порчу.