22.

Всі 20 хвилин ми мовчки їхали. Я дивилась на будинки, вкриті снігом, на ліхтарі, що розвивалися у вікні, а він слідкував за дорогою та інколи - за мною. Я це відчуваю навіть без погляду. В салоні пахло шкірою і його парфумом - спокійним, але якимось важким. Така тиша не напружувала, вона тиснула.

-В тебе зараз багато речей? - питає він, коли ми вже в’їхали на територію його величезного будинку.

- Ні. Зараз нічого немає.

Стас важко зітхнув і припаркував свою чорну матову BMW в гараж. Вийшовши з машини, я мимоволі застигла. Porsche, Mercedes, Audi та ще два «крузаки» стояли рівно, мов у шоурумі. Я мовчала й увесь час йшла за ним по дому, боячись відірвати погляд - я б тут легко загубилась.

Різко Стас зупинився біля мені невідомих дверей і зайшов усередину. Я зайшла слідом - і в мене буквально перехопило подих. Кімната була величезна. Все в молочних тонах: велике ліжко, навпроти  телевізор, туалетний столик зліва. Біля панорамних вікон  робочий стіл і маленька відкрита шафа з поличками. Гардеробна. Ванна кімната. Все нове, чисте, ніби тут ще ніхто не жив.

Я сіла на край ліжка й вдихнула аромат свіжості та нових меблів. Було відчуття, ніби я в чужому житті.

Стас сів навпроти мене в крісло.

- Як тобі? - його очі ловили кожен мій рух.

- Тут дуже гарно… - я таки не змогла приховати посмішку. Мені справді сподобалось. Все було зроблено з розумом, без показного пафосу.

- Це тепер твоя кімната.

Що?! Повітря в грудях різко закінчилось.

- Ні.

- Так. Я тебе попереджав… - він підійшов занадто близько. Я відчула, як у мене заболіла шия -настільки довелося задерти голову, щоб дивитись на нього. - Вона за тобою погано слідкувала. Тепер ти живеш зі мною. Якщо ти тут тоді я знаю, що ти в безпеці.

Його рука лягла мені на потилицю.

-Твої речі привезуть завтра.

- Всі?

- Так, котику.

Котик. Чудово. Сидіти й чекати господаря. Я опустила голову, але він підняв моє підборіддя.

- Ти любиш малювати? Буде тобі кімната для малювання. Любиш читати? Буде бібліотека. Все, що захочеш… - він різко опустився навпочіпки переді мною. Тепер уже я дивилась згори. - Я зроблю все, аби для тебе це стало домом, а не кліткою.

У цих словах було щось щире. І це лякало найбільше.

- Можна… я прикрашу будинок?

- Звісно.

Його м’який голос розлився по кімнаті.

- Я просто люблю щось декорувати… робити руками. Коли тебе не буде, мені буде чим зайнятися.

Він щось шукав у кишені, потім простягнув мені банківську картку.

- Ні. В мене є свої гроші.

- Ти в моєму домі. Тут мої правила.

- Тоді я піду і куплю все в магазині.

Я різко вихопила картку з його рук.

- Дивись обережно. Тобі може не вистачити часу, щоб все витратити. Але є умова. Сама не йдеш нікуди.

Я кивнула, хоча всередині було повне нерозуміння. Що далі? Ким я тут є?

***

У холодильнику було не густо, але я приготувала щось смачне і чекала на першому поверсі Стаса. Він спустився тільки після мого повідомлення.

«Ти коли востаннє їв? Бігом на перший»

Ми сиділи за столом довше, ніж я очікувала. Без напруги. Навіть сміялись. Потім разом усе прибрали, і я піднялась у кімнату.

Коли зайшла — там уже стояли коробки з речами. Все, що треба на перший день: одяг, взуття, документи, книги, комп’ютер і ноутбук. Наче хтось заздалегідь продумав кожну дрібницю.

Я переодяглась, поставила всі пристрої на зарядку і лягла на ліжко. Стеля була висока й зовсім чужа.

Занадто тиха кімната.
Занадто великий будинок.
І занадто багато думок.

Я заплющила очі, намагаючись заснути, але серце вперто не хотіло заспокоїтися.