20.

Сиділа за столом, намагаючись працювати, але думки постійно відволікали. Кава ще трохи диміла в чашці, а Аліса тихо базікала, поки стояла біля мене, допомагаючи розкласти документи і підсовуючи мій блокнот. Я відчуваю, що моє тіло ще не готове до того ритму, який колись був звичним. Стас не дозволив працювати у звичному режимі  і спершу це дратувало, бо я звикла братися за все одразу, але зараз я розуміла: це правильно. Я мала лише небагато завдань, крок за кроком, і це давало мені відчуття контролю, хоч і трохи обмеженого.

- Віка, дивись, тут трохи помилка у даті… - Аліса нахилилася, поправляючи мій запис у таблиці. - Але нічого страшного, ми виправимо.

Я кивнула, намагаючись посміхнутися, і відчула тепло від її уваги. Її присутність завжди заспокоювала, робила все легшим.

Раптом пролунав дзвінок у двері. Я здригнулася, підняла голову. Аліса миттю побігла відчиняти, а я залишилася сидіти, спостерігаючи за нею. Через хвилину вона повернулася з букетом білих троянд у руках. Я здивувалася, але ще не встигла зрозуміти, для кого вони.

І тут з’явився Стас. У смокінгу. Великий, величезний букет троянд у руках. Він сів на диван, трохи нахилився вперед, поклав квіти на стіл і подивився на мене. Аліса тихо відійшла на кухню ставити свій букет у вазу і щось готувала, не втручаючись.

Я застигла, не знаючи, куди подіти руки. Моя голова була пуста, серце стукало шалено, а всередині відчувалося одночасно тепло і страх. Він дивився на мене так, ніби хотів передати все те, що не зміг сказати раніше.

-Положу на стіл, щоб ти важке не носила. - Я одраві відчула тепло в його голові якого раніше ніколи не чула. - Як ти? 

-Нормально. - Сказала я тихо та моя слабкість відчулась. Коли я була в лікарні, ми не встигли нормально поговорити. В мене просто не було сил і в нього стало ще більше роботи поки я одужувала. Тому я рада, що він прийшов.

 - Віка, - довга пауза, -  я не знаю, з чого почати. Мені шкода, що кричав, що стакан… Я.. - Мої очі бігають по ньому. Це той самий Стас? Грубий, рішучий та небезпечний. Але зараз, я бачу перед собою справжнього Стаса. Він закрив обличчя руками та знову подивився на мене. - Та я не знаю що зі мною зараз відбувається. Я не знаю чого все це почалось. Ти та людина для якої я б ніколи такого не зробив. Зараз це все для мене як в тумані. Чесно.. я зараз хочу себе вбити або краще бути на твоєму місці. Щоб ти кричала, а не я. Щоб я поранився, а не ти. 

Поки він продовжував свою розповідь, я повільн встала та почала йти до нього. Сівши біля нього, я поклала свою голову йому на плече. А він в свою ж чергу обійняв мене правою рукою та пригорнув до себе. Я вдихнула його аромат та зрозуміла. Цього мені не вистачало. Чоловічої турботи, тепла й ласки.  

-Я зрозумію якщо ти мене не пробачиш чи не захочеш діля працювати. Я всі терапії тобі оплачу. Все зроблю

- Стас… - тихо видихнула я, ледве чутно.  - Я… я тебе вибачаю. Я не можу не вибачити. - Тикаю пальцем собі в груди. - Серце відчуває.

Він зітхнув, схилив голову, і я бачила, як йому важко, як він намагається стримати себе. Його очей я не бачила, але відчула що вони залишалися на мені.

Ми розмовляли довго. Він обережно говорив про те, що сталося, про свої страхи, про те, як боявся, що більше не зможе мене побачити. Я слухала, і всередині щось тануло - суміш страху, полегшення і теплоти. Аліса весь час щось тихо готувала на кухні, іноді кидала погляд на нас, посміхалася, але не втручалася.

Я розповідала про свої відчуття, про те, як боюся знову бути вразливою, як важко мені зрозуміти, що відчуваю. І хоча ми говорили про минуле, про стакан і сварку, всередині мене все ще вирували емоції, яких я не могла пояснити.

Коли Стас пішов, залишивши мене і Алісу, я відчула порожнечу всередині. Мені здавалося, що чогось не вистачає. Сльози потекли самі по щоках.

Аліса підійшла і тихо обійняла мене.

 - Віка, все буде добре, - сказала вона. - Я тут.

-Аліс, я заплуталась..

Я притиснулася до неї, розповіла все, що відчуваю, що плутаюся у своїх почуттях, що не знаю, що робити з тим, що відчуваю до Стаса чи Стас взагалі щось відчуває до мене. Аліса мовчки тримала мене за руку та обіймала, і це давало відчуття, що навіть у сльозах і сумнівах я не сама.

- Запам’ятай. Твоє завжди буде твоїм…