15.

"Весь цей час наші розмови перетворювались на крики Стаса.

-Пішла геть! -його кулаки були такі напружені, що пальці аж побіліли. -Тобі на китайській розповісти, куди йти? Бо ти ж не розумієш по-людськи. - Пауза. Його гучний, важкий видих прорізав тишу. Невже заспокоївся? -подумала я.
-Скажи, куди треба віднести ці документи, - відповідаю спокійно.

У руці Стаса — скляний стакан. Ще секунду — і він летить у стіну праворуч від мене. Скло вибухає на сотні дрібних осколків, засіваючи весь кабінет. Моя біла рубашка миттєво забарвлюється червоним на правому рукаві. Я мовчки виходжу, ковтаючи біль і намагаючись триматися рівно. Відчуваю, як кожна крапля крові з долоні важко падає на підлогу.

На зустріч виходить Діно — тільки приїхав додому, несе щось Стасу. Його погляд одразу впивається в мою поранену руку. Я відвожу очі."

Дивлюся на свою праву руку, перев’язану білою тканиною, і думаю: чи правильно я вчинила?
Так. Правильно. Це була остання крапля.

***

Обговорюю плани по роботі, коли до кабінету заходить Саша. Він сідає на диван, нервово перебирає пальцями, погляд бігає по кімнаті. Чекає.

За п’ять хвилин я кладу слухавку й повертаюся до нього.

-Уважно слухаю.

- Де Віка?
-В сенсі?
- Де Віка? -його голос вже зовсім без тіней жарту.

-Я не слідкував. Заходила сьогодні зранку.
-Її немає, - Саша дивиться так, ніби бачить мене вперше. В його очах не злість, пустота. - Розумієш? Її немає.
-Та що ти починаєш? Може гуляє.

- Речей Віки немає, - перебиває він різко. - Я тебе вітаю.

- З чим? - я нарешті відкладаю документи й дивлюсь прямо на нього.

- Остання транзакція. Три години тому. В аеропорту.

- Що? - у мене нічого не збігається в голові. Значить… вона пішла? Полетіла? Не сказавши мені ні слова? - Вона ж мене не повідомила… Я ж її босс. У мене були плани… 

- У неї, мабуть, не було в планах, що ти будеш постійно кричати на неї. Ти ще питаєш, чому вона пішла? Вона місяць терпіла. Ти кричиш. Вона приходила з документами - ти кричиш. Вона просила допомоги - ти кричиш. Постійно. За весь час вона ні разу не крикнула у відповідь. Цікавий факт, сьогодні на неї кричав не тільки ти. Клієнт погрожував їй. Вона прийшла до тебе по підтримку. Щоб ти їй допоміг вирішити цю проблему.

- Але ж вона приходила сьогодні й питала за документи…
- Бо вона слова вставити не могла, як завжди ти налетів одразу.- Саша стискає зуби.

- І найцікавіше: я бачив по камерах. Вона була з перемотаною рукою. Сідала в таксі. Звичайне дешеве італійське таксі. Не нашу машину. Знаєш чому? Бо вона боялася повернутися сюди.

«Перемотана рука?»
Мені стає холодно. Мурашки пробігають по всьому тілу. Я зрозумів, що наробив, лише зараз.

***

Дім.

Рідний дім. Як добре, коли телефон вимкнений і ніхто не може дістатися.
Весь день я прибирала квартиру, розкладала речі по місцях, намагаючись хоч чимось зайняти думки.

Перед сном все ж вмикаю телефон.
Повідомлень багато.
Дуже багато.

Але жодного — від Стаса.