12.

Він мовчить, я не здивований. Бо він прекрасно розумів, куди завітав та за ким прийшов. Один мій удар й він вже кашляє кров'ю.

-Чому саме вона? Чому не вони всі? - Киваю в сторону чоловіків, які стояли по заду мене. - а саме вона. Бо вона дівчина? Звісно, колишня ж. -Ще один удар й в нього розбита губа. - Але ти просто дурень, бо не змирився з тим, що вона стала краща, ніж ти. Ти намагаєшся витягнутись, але ти прив'язаний до дна вже надовго. Ми в цьому допоможемо.

-Босс, вона вас хоче бачити. - Карло звернувся до мене. Розвертаюсь та хочу вийти з кімнати, але продовжую. -Закінчіть з ним, щоб він це запам'ятав на довго.

-Стас, не переживай, все буде добре - Бодя переводить свій погляд на Романа. - А ось для нього… не впевнений. 

***

Захожу до неї в кімнату, бачу як вона лежить калачиком під ковдрою. Сідаю біля неї та проводжу долонею по її спині. Дуже тихо промовляю.

-Вибач..

Я думав, що вона спить. Але як тільки вона мене почула, підірвалась з місця та обійняла мене. Її руки охопили мою руку, я не бачив її обличчя, бо вона  уткнулася лицем в моє плече. Я чую, як вона часто дихає. Вона була налякана.

-Я чекала.. - Її голос пролунав тихо та налякано.

- Кого? - Я обійняв Віку, її руки тримались міцно за мою.

-Тебе….. -Дуже тихо промовила. - Тебе, Стас. Коли він до мене звертався мені було огидно, я хотіла почути тебе, твій голос, щоб відчути захист. - Мені хотілось себе вбити від її слів, таке відчуття, що моє серце відчуло, що вона в безпеці. Віка на пряму сказала, що поряд зі мною вона, як за кам'яною стіною.  І я це знаю. 

-Я буду поруч, обіцяю. Скажи будь ласка, що він с тобою встиг зробити?

-.....

-Приставав? - Вона не промовила ні слова, лише кивнула. Я його вб'ю. В середині мене почалась війна. Все перевертається. -Сонечко, я піду, з ним культурно поговорю. - Хочу встати, але Віка так не думає.

-Ні, побудь зі мною… будь ласка.. - Вона підняла голову до мене, її очі були червоні й налякані. Я дивлюсь на неї, й мовчки рукою пригортаю її голову до моїх грудей. 

-Буду, буду з тобою. -Беру до рук телефон та набираю Карлу.

-Да босс- Чую трішки запиханий голос.

-Залиште мені його й найдіть на нього все, що можливо. Будем з судом разом  гратися.

-Зрозумів, буде зроблено. -Як тільки я закінчив виклик Віка починає задавати питання.

-Навіщо?

-Що навіщо?

-Ти це робиш, це мій колишній та я його давно забула. Не треба робити таку трагедію. -Вона дуже сильно помиляється.

-По перше, він крав наші роботи, але то пусте. По друге, він зачепив тебе, а ти одна з команди, я таке не одобрюю. Ти його забула, я це знаю, але він не забув тебе. Йому вигідніше на тебе натиснути, бо ти в нашій команді, а ми його противники. Йому б було на руку це все, але він не розрахував, що ми всі за тебе горою.

-Добре, але давай так щоб ніхто не постраждав.

-Добре. Тобі краще зараз спати, лягай. - Віка хотіла щось сказати, я прекрасно розумів що вона хотіла сказати. -Я буду поряд. Я сяду на крісло, добре?

Вона тихенько вилізла з моїх обіймів й лягла в позі ембріона, я її накрив ковдрою й пішов до крісла. Сівши я набрав Діна.

-Передали?

-Так, скоро буде те, що нам потрібно.

-Чудово, я якщо що сижу в її кімнаті.

-Добре, зараз з Бодею заскочимо.

-Тільки тихо, розбудете на фарш пущу.

-Добро, прийняв.