11.

Відчинивши двері я побачила Стаса, Сашу, Бодю та Діно. Махнула рукою щоб вони пройшли всередину. Всі сіли на чорний диван, який був посередині кімнати. Я не знала причину їхнього візиту, тому запитала.

-Якими вітрами вас сюди занесло?

-Ми вилітаємо зараз.- Відповів мені Богдан.

-Так літак завтра ж?!- Нічого не розуміючи сідаю навпроти Стаса. -В мене все зібрано це не проблема, але чого саме сьогодні? 

-Виникли проблеми в Італії по роботі, треба зараз вилітати. -Стас перевів погляд на мої валізи біля кухонного столу. -Це всі твої валізи? Дві? -Я кивнула. -Добре, йди одягайся, ми на вулиці тебе почекаємо з твоїми речами.

***

Ми вже прилетіли. Дорога було довгою, всі стомлені розбіглись по кімнатам. Ми поселились в Стасиному будинку. Кімнати чоловіків розташовані на  4 поверсі, а моя на 3. Я вже провалилась в сон, як хтось починає мені написувати, я не звернула на це увагу й далі лягла спати. 

На ранок мене розбудив Стас, який сидів у кріслі вже в діловому стилі навпроти мого ліжка.

-Добрий ранок.

-Добрий.-Потираю очі та привстаю на лікті щоб взяти телефон.

-Ми з пацанами на склади зараз з’їздимо, ти з нами?

-Я відчуваю, що я простудилась, скоріше за все ні.

-Добре, аптечка на кухні, якщо що відправ когось з охорони, щоб купив ліків. - Договоривши Стас пішов з кімнати.

Я зайшла до ванної кімнати забувши про телефон. Чистивши зуби я почула звук машин який віддаляється, вони поїхали. Сиджу на кухні п'ю каву, але вхідні двері відкриваються. Це були точно не мої, бо тільки у Стаса були ключі а він зараз 100% на складі або вже в офісі.

-Куколка тебе не вчили читати повідомлення.-Голос я впізнала в ту секунду, коли він пролунав.

Роман.

Троянди, тільки зараз я згадала про них.

Стас Веремчук

На мій телефон приходить повідомлення, що хтось зайшов в дім. А ось тут не состиковочка трішки.

-Бодя, подивись по камерам чи Віка виходила з дому чи з території. Швидко.

-Ні, тут запись 7 хвилин назад переривається. Можливо хтось зайшов в гості до тебе.- Я зірвався з місця.

-Не до мене, а до Віки. По автівкам. -Перевожу погляд на Діно. В мене все в голові склалося, хтось за нами стежить й тільки нам треба було її одну залишити, як хтось вже завітав у гості.

-Підмогу визиваю.- Відповів він вже з телефоном в руках. Ми всі сіли по машинам, через дві хвилини до нас доєдналися ще три автомобілі.

За 9 хвилин ми вже приїхали. Серце пішло в п'яти, коли я побачив, що вхідні двері були відчинені. Зайшовши в середину, я побачив не дуже добру картину.

Віка сидить за столом, по заду неї якийсь тіп, який своєю рукою тримає її горло, та ще чотири людини просто стояло біля них. Як ми всі зрозуміли, це були того чоловіка охорона, які почувши наші кроки повернулися в нашу сторону. Роман. Колишній Вікторії. Я їй обіцяв, що захищатиму від нього. Але мої очі автоматично повертаються на якусь дію. Тіло Віки впало без свідомості, а Роман повертається до мене.

-Ой, твоя принцеса без свідомості, а я попереджав.- Перший рипнувся Бодя. Моя охорона побігла до непроханих гостей, за лічені секунди  їх схопили та поставили на коліна. Я швидко пішов до Віки, провірив її пульс, він є, це вже добре.

-Карло віднеси Віку в її кімнату, поки я розберусь з цими недоумками.- Карло - це друг сім'ї, який завжди мені допомагає, а я йому. Вікторія  з ним точно в безпеці, мені треба переживати не за це, а за те, що мені казати їй коли вона прийде в свідомість. Зараз я пограюсь з ними та розясню що тут до чого. Карло залишився з нею в кімнаті, поки ми тут будемо розважатися.

-Роман, Роман, ти ж прекрасно знаєш, на яку ти територію зайшов, тепер краще кажи правду бо потім буде гірше.