5.

   Київ, 3:47, Суббота.

Не встигла я дойти до мого кабінету та набрати номер Стаса як перед моїми очима поставили білий букет троянд. Але c правого боку  білого букету троянд було чотири червоних.

-О, Вікторія. Ми якраз вас шукали. Куди його поставити? - Цей блондий який до мене звертався мій помічник. Іван. Він був ще с Дмитром. А ось Дмитро, з ресепшену.

-Від кого він? - Букет був не маленькой.

-Ми знаємо тільки те, що там є білий конверт.

-Заносьте сюди. - Рукою махнула на вже відчинений кабінет. - Біля стола покладіть. 

Іван та Дмитро поставили троянди туди куди я сказала та пішли. Забувши про конверт я звоню Стасу.

-Привіт. - Промовила коли мій виклик підняли.

-Привіт. Ти чого не спиш? - Мені здалося що його голос змінився. Я думаю, що на Сицилії в нього багато клопоту і він не меньше мене стомлений від роботи.

-Ти сам знаєш відповідь на своє питання. -Сидячи на стільці я роздивляюсь букет.

-Чого ж ти нам не сказала що бос Nialot твій колишній?

-Я не знала що у нас з ними проблеми.

-Мені дзвонили з офіса, шукали тебе. Але саме цікаве це те, що тобі букет відправили в ночі. Від кого?

-Зараз подивлюсь. - Встала з стільця та підійшла до троянд.

 Знайти конверт було не складно. Відкриваю конверт в якому один листок А4, який написаний від руки. Заголовок дав миттєво здогадатися від кого цей шикарний букет. “Привіт, любонько”. Мої очі піднялися до нічного Києва. Роман. Бос Nialot. Мій колишній. Любонько. Він мене так постійно називав. Коли ми тільки розійшлись він прислав мені букет білих троянд. Після того він мені погрожував та робив все можливе щоб завдати болю. Все б нічого, але в один момент він мені прислав букет повністю червоних троянд і тільки після того він від мене відстав. Моя тиша на сподобалась Стасу.

-Вік, все добро? - А тепер я чую звичайний для нього нот, крижаний тон.

-Стас… не знаю наскільки у нас великі проблеми, але вони є.    

***

   Київ, 11:55, Неділя.

 Документи. Багато. Дуже багато документів. Стіл більше трьох метрів.На столі всі документи про так називаємий “шантаж” Я. Саша. Богдан. Діно і Стас. Стас прилетів приблизно годину тому. Всі щось обговорюють, а я думаю над тим конвертом. 

“ Довго я про тебе не чув, любонько.”

“Я знаю, що ти в Ротеонс .” 

“ Я просто хочу скандалу.”

Це не все що він там писав. Там все не цікаве, але було дещо про що треба буде поговорити.

“Не турбуйся, боляче не буде. Для них не буде, а ось для тебе…..”

-Ти чого мовчиш? - Голос Стаса пролунав навпроти мене. Але саме ця фраза мене хвилювала більше за все. Що ж він буде робити далі? 

-Що? - зліва від мене Саша повернувся до мене обличчям та сверлив мене своїм поглядом.

-Стас, - Перевожу свій погляд який був на столі на Стаса. - вони ж нам повернули ті роботи і сказали, що то був фейк?

-Так. - Він не зводить свої темні очі від мене.

 - “Не турбуйся, боляче не буде. Для них не буде, а ось для тебе…..” - Повторила я ще раз. - Він вас і компанію не буде чіпати.

-Тобто ти хочеш сказати що він буде топити тебе?? - По інтонації Богдана можна було зрозуміти що він не буде задоволений.

-Так. Потерплю якщо треба буде.- Встаю із свого місця. - Дякую Діно за інформацію, але я думаю вона нам не знадобиться. 

-Тобто він буде бити, а ми ні? - Саша думає, що якщо ми не будемо бити ми повернемося спиною. Але він не знає багато чого.

 Я маю повне право піти додому тому що у мене вихідний. Виходячи з кабінету я почула голос Діна.

-Ми не допустимо його до неї.

***

 Нічого цікавого. В інстаграмі нічого цікавого. В тік току нічого цікавого. Мені зовсім нічого робити, А книги я читати не хочу. 

-Піду я пройдусь на вулицю.

На годиннику тільки вісім годин вечора, до комендантської встигну. На мою думку домашній спортивний костюм підійде тому я тільки взулась й пішла на вулицю. 

Не встигла я пройти шість метрів від свого під'їзду як з чорної автівки, яка позаду мене, виходять дві чоловічі фігури. Мене налякало те що вони більші за мене у два рази. Я озирнулась лише один раз тому не встигла їх розгледіти. Я прискорила свої кроки, але мені це не допомогло. Один із них почав кричати моє ім'я. В правій кишені були ключі, тому я один ключ просунула між вказательним і середнім пальцем. Моє серце впало у п'яти коли я почула що вони біжать в мою сторону. Я так саме йшла. Чоловічі фігури повністю в чорному та в чорних кепках зупинилися попереду мене.

-Ми від босс. - Голос був грубий але лице у цього чоловіка не каже уж й страшне як я собі уявляла. 

-Як вона зрозуміє від якого босса? - каже вже другий чоловік дивлячись на першого. В цього був більш хриплий голос, але все одно мені здається що вони точно не маньяки. Їм десь по 25-30 років. 

-Станіслав Вікторович, ми від нього.

-Навіщо він вас відправив до мене?

-По його наказу ми тепер ваші тілоохоронці. - Він казав що приставить до мене охорону. 

-Добре. Як саме ви довго перебуваєте під моїм домом?

-Як тільки ви поїхали з офісу. - перший чоловік закінчивши говорити показав на другого чоловіка -Джейкоб. А я Артем.

-Я так розумію Джейкоб, ти не з України. - Переводжу погляд на нього.

-Так. Якщо ви хочете погуляти то ми будемо по заду вас йти. Десять метрів максимум. 

-Добре. Як що ж ви тепер мої тілоохоронці то давайте будемо звертатися на ти.

-Але босс…

-Ви моя охорона. А охорона повинна бути завжди поряд, мені буде легше якщо ми будемо звертатися на ти. Будуть проблеми з цим, я поговорю с вашим боссом. - Двоє кивнули мені та відступили даючи проход. Як Джейкоб сказав, вони будуть завжди плентати за мною, а це означає, що більше ніякого особистого простору.