4.

Київ, 3:23, Субота.

З того моменту як мене прийняли пройшло два місяці. Все начебто добре, але Стас три неділі тому звільнив Юру. Причину не знає ніхто, і його відділення залишилося без головного. Я тільки дочитала книгу «Покинь якщо кохаєш..» й чую, що хтось стукає у двері. Але Андрій дома. І на вулиці комендантська година. Йдучи до двері я на кухні взяла ніж. Хочу повитися у вічко дверей, але згадала що його не має.

- Чорт.. – Відкриваю двері й бачу Єгора.

- Привіт. – Сказав вій натягаючи посмішку.

- Ти здурів? Ти бачив яка година? – Я тільки помітила, що весь час розмахувала ножом. Обдивляюсь коридор. Нікого, тільки він. – Заходь.

- Дякую. – Він повісив піджак на вішалку та роззувся. Єгор сів за барну стійку, я сіла навпроти нього.

- В мене багато запитань.

- Я це все зрозумів.- Його очі промайнули по моїй квартирі й повернулися до мене.- Моя дівчина зрадила мені з якимось чуваком. А приїхав я до тебе, тому що ти перша про кого я подумав.

- Як тебе пропустила на блокпостах? – Встаю із стільця й підхожу до поличок які знаходились позаду нього.

- Об'їхав.

- Ну тоді я зрозуміла. – Ставлю стакан з льодом перед ним та наливаю йому віскі.

-Хтось відкрив моє віскі. – Сказав Андрій, перед тим як підійти до нас.

-У нас тут дуже складна ситуація. – повертаю голову в його сторону. – А ти чого не спиш?

-Я хотів попити, але вже хочу скласти компанію Єгору. – Андрій сів біля Єгора.

- Я піду спати, так як я розумію, що я тут вже не потрібна. Єгор ти можеш поспати на дивані. На добраніч. Довго не сидіть.

- На добраніч. – Сказали в унісон чоловіки. Я тільки зайшла в кімнату і хтось мені почав дзвонити.

- О боги, що від мене всі хочуть. – Беру телефон в руку. Саша.

- Слухаю.

- Вік, мені треба як найшвидше щоб ти приїхала в офіс.

- Ви що всі сказились? Я не можу зранку приїхати?

- Не знаю хто ці всі про кого ти говориш, але мені ти потрібна зараз. І не тільки мені. Нам всім. Я по тебе заїду через 10 хвилин.

- Комендантський?

- Не переймайся, я вирішу цю проблему.

- Добре.

За 10 хвилин я вділа сірий спортивний костюм та нафарбувала тільки вії. Беру телефон й виходжу із кімнати.

- Ти куди? – Спитав Єгор повертаючись до мене обличчям.

- По роботи. І попрошу вас не рознести мені квартиру. – Взуваю чорні джордани.

- Ти на довго? В тебе ж вихідний. – Андрій запитав. Я в його голосі чую що віскі там вже багато.

- Не знаю. Я пішла. – Відкриваю вхідні двері, щоб вийти.

Виходячи з під'їзду, я бачу чорну машину, яка стоїть перед виходом. Відкриваю передні двері машини і сідаю в неї.

- Я колись вас всіх вб'ю.

-Чекаю з нетерпінням цього. Я цей весь час був в офісі й до мене приїхав Богдан і понеслось. Тому я тут не винуватий – Посміхнувся Саша та починає набирати швидкість. Ми приїхали до офісу швидко.

- Йдемо до мене в кабінет, там всі. – Зайшовши в кабіне,т я почула запах сигарет. Але я бачу тільки Богдана і якогось мені не знайомого чоловіка. Саша сідає в своє крісло.

-Так як у нас багато змін нам треба люди, щоб вирішити проблему. – Почав до чогось вести Богдан. Я все ще стояла біля вже закритих дверей.

- Чого звільнили Юру? – Питаю я та переводжу погляд то на Богдана то на Сашу.

-Він підставив Стаса. – Відповів мені незнайомий чоловій. Я помітила, що вони чимось схожі зі Стасом. Виділені скули та пустий погляд, але в нього сині очі. Він піднявся з крісла та підходить до мене. Протягую руку та промовляє.

- Діно. – Чоловік протягнув мені руку. Я зробила те саме. Але я не очікувала ,що він трішки перегорне мою руку на доторкнувся своїми губами до моєї кисті.

- Вікторія. – Забравши руку, я повернула голову у напрямку моїх колег.- Де Стас?

- В Італії. – Відповів мені Діно та показав рукою на крісло. Я сіла в крісла та подивилася у телефон. 3:52. – В нього там зустріч.

- А яким чином Юра підставив Стаса. – У Діно дуже гарні очі.

- Це трішки потім. У нас інші проблеми. – Саша сів за свій стіл та почав щось друкувати. – Нас підставив не лише Юра, а і інша компанія. – Тільки зараз я зрозуміла, що в кабінеті відкрите вікно і с кожною хвилиною стає холодніше. На лиці Богдана стрес і переживання. – Ми з ними нічого не маємо спільного, але ми знаємо, що вони готують якийсь удар і саме тому Стас попросив с Сицилії Діна, щоб він нам допоміг. – Мій здивований погляд вже дивиться на Діно.

- Тепер я ваш скажемо хакер. – Мої брови сунулись до купи. А його усмішка стала ширша. Але він продовжує - Так як я друг Стаса і він мене багато раз виручав то я допоможу всім нам.

- Що саме вони готують? –мої очі по тихеньку дають знати що я хочу спати.

- Інформаційну війну. – Саша відповів дивлячись мені в очі. – Nialot

- Ооо. – Закотила очі та знову дивлюсь на Сашу. – Найшли кого ворога називати. І що вони готують? Яку саме інформацію вони хочуть злити?

- Ми думаємо, що це буде, але вони нам вже завдали гарного удару. Про це вже говорить весь інтернет. – Богдан так і стояв мовчки.

- Вони скопіювали нашу роботу та видали як за їхню. А тепер вони своєю брехнею годують всіх і в них це добре виходить. Йди, подивись.- Почавши йти до Саши, Богдан відступив щоб звільнити мені прохід. На комп'ютері були статті з такими заголовками. «RoTeons копіює роботи у Nialot». «Будівельна компанія RoTeons годує нас брехнею» «Чергова правда про RoTeons»і т.д.

- Стас і так вирішує наші проблеми, але ця на нас. Ми вже тут сидимо більше 4 годин і зовсім не знаємо що робити. Вік, діяти може зараз? Дамо відсіч.– Богдановий настрій мені не дуже подобається. Я повернулася на своє місце.

-Ні.

-Ні? – Голос Діна звучав стривожено. Я зрозуміла що у нас великі проблеми.

-Чекаємо другої атаки. Якщо ми зараз вдаримо то ми почнемо бити ворога коли він не ослаб. Не дуже гарна ідея, як з нашого боку. Вони можуть атакувати знову, а можуть чекати. У них все одно колись закінчиться зброя. – Мої очі зупинилися на Діно