3.

Не передати що я відчувала коли зараз про твоє життя говорять чоловіки яких я знаю від сили два дня. Чого вони заговорили про зґвалтування? Навіщо мені охорона? Невже є така небезпека щоб я ходила з охороною?

-Валієва, ти нас чуєш? – Говорить Богдан й махає своєю рукою перед моїми очами. Мабуть вони мені щось говорили. Я ліктями впираюся у коліна та обличчя прикриваю руками. У мене багато запитань. І на них мені точно не Дадуть відповідь. – У тебе все гаразд?

-Ти зараз серйозно? – повертаю голову в сторону Богдана. – Зараз ви тут всі дружно говорите про моє життя а точніше що воно може бути під загрозою. – На ногах мій телефон починає дзвонити. Встаю з стільця.

-Ти куди, ми ще не закінчили. – Стас говорить грубо та бере мене за лікоть але я його вчасно вириваю.

-Стас, - Дивлюся в його очі. – я підписувала контракт на будівельну компанію а не на якусь Київську мафію чи щось типу того. Я бачу що я тут багато чого не знаю. Я навіть питати не буду, а дочекаюсь поки мені скажуть що тут відбувається. – Переводжу погляд на телефон. "Брат", як вчасно. – А тепер вибачте мені треба відповісти на дзвінок і повернутися до роботи яку дав мені ваш минулий колега. І так, я просто погоджусь з вашим рішення яке ви приймете і все. – вийшовши с кабінету йду до свого кабінету. Беру слухавку.

-Я зайнята у тебе є 5 хвилин.

-Мені треба твоя допомога.

-Точніше.

-Ну як сказати.. Я розлучився з дівчиною...

-Оо це щось новеньке. – Відкриваю двері до свого кабінету. – Що далі?

-І мене пацани звуть до одного з друзів на хату.

-Тут я проблеми не бачу. – Сідаю в крісло і починаю перебирати папери.

-Його хата у Чернівцях... І мені потрібні гроші. Я тобі все верну як тільки піднімусь, ти ж мене знаєш.

-Скільки?

- 5 тисяч. Це на дорогу і не тільки. Що залишиться я тобі віддам. Чим швидше тим скоріше я уїду. – Якщо ж я йому не дам ті гроші то він від мене не відчепиться.

-Через 10 хвилин буду. – Як мені сказали що я можу працювати з дому тому я беру всі папери, документи і ноут та кладу в сумку. Перед тим як вийти я дивлюсь чи я все забрала. Все. Йдучи до ліфта до мене підійшли привіталися робітники. Зайшовши в Інстаграм я побачила що моя подруга в Єгипті, вона навіть мені нічого не сказала це якось дивно. Як тільки я вийшла з приміщення на паркінгу я побачила Стаса і ще чотири або п'ять чоловіків у воєнній формі. Підійшовши до машини, відкривши її я подивилася в їх сторону. І звісно ж вони ВСІ дивилися на мене. А в тот момент Стас показав жестом на мене. Сідаючи у машину я починаю свій шлях додому.

Київ, 15:28 , понеділок.

-І на довго ти їдеш? – Запитую Андрію дивлячись в ноут із роботою.

-Два тижні точно.

-О це мені лафа. – Я вже зробила 50% роботу над помилками. А ще мені треба скинуту Стасу роботи які я зробила, але щось не дуже хочеться писати. Так сказати щось не тягне мені скидати ті роботи.

-Ти будеш за мною сумувати? – Він піднімає погляд з телефону до мене.

-Звісно ні, ще чого.

Київ, 20:11, понеділок.

-Перший робочий день минув кажучи чесно яскраво.

-Вік я тебе розумію. – Каже моя подруга в слухавку. Ми вже розмовляємо більше години.

-Нік ще що хотіла запитати. Ти зраз в Єгипті?

-Це ти про ту фотку. Ха, ні. Просто гарна і все.

-Я вже напевно піду бо я ще роботу свою не закінчила.

-Добре. Якщо що дзвони.

-Добре, бувай.

-Па-па. – скинувши слухавку я сіла на ліжко у подивилася на ноут. Відкриваю на телефоні телеграм і пишу Стасу.

Вікторія: Вибач що так пізно, тобі проекти скидати на пошту?

Не минуло й двох хвилин як він мені відповів.

Стас: Можеш сюди кидати. Завтра ми поїдено на об'єкт, я за тобою заїду. Скинь адрес будь ласка.

Вікторія: Я сама зможу доїхати.

Стас: Вікторія, адрес.

Вікторія: ***** *** **** ****

Стас: Я заїду о 12. До завтра.

Вікторія: До завтра.

Київ, 18:57, П'ятниця.

Пройшло два тижні

Я сиджу з Юрою у його кабінеті. До проекту потрібен дизайн за який нам доплатять гарну суму. Ну це ще входить у наші обов'язки як компанія. На столі який приблизно 6 метрів розкладені маленькі зразки плитки, тканини, шпалер, дерева і палетки кольорів.

-Я не розумію що він хоче. – На підлозі всі мої проекти і не тільки проекти. Я просто лижу на них. Кладу руки на проект а потім голову. – Йому все не те. Все не подобається. Ми вже тут шість годин сидимо й все робимо не так. – Повертаю голову на Юру який палить сигарету й дивиться у вікно. (По всьому офісу вікна на всю довжину стін.) – Він так і не сказав у якій кольоровій гаммі він хоче будинок? 

-Ні. Я вважаю що треба чекати доки він не скаже остаточне своє бажання. – Я знов повертаю голову на проекти і закриваю очі. До нас у кабінет зайшов Стас і Богдан. Почула по голосам.

-Як ви тут? – Питає Богдан. – Ого. Бачу що не дуже. – Він скоріше за все побачив як я лежу на проектах. –Вік все добре?

-Мг. – Богдан проходить до Юри який вже стоїть біля стола щоб привітатися. На скільки мені відомо вони виїжджали у Вінницю і тільки зараз приїхали. Я відчуваю теплу чоловічу руку на своїй спині. Рука ковзає верх і вниз а потім зникає. Сідаю на коліна але все ще залишаюся на підлозі. Повертаю голову і розумію що це був Стас.

-Так, розказуйте що тут у вас відбувається що аж Віка лежить на підлозі. – Говорить Богдан сідаючи у крісло.

-Я сам не впорався і позвав Віку. Але тут проблема не у нас а у того заказника, забув як його звати.

-Діма. – встаю с підлоги й дивлюсь щоб мій костюм не пом'явся. – Можна казати що він мене задовбав?

-Можна – Відповідає мені Стас.

-Пес би йому бороду лизав. Все йому не те. Все. То він хоче все у зелених тонах то у червоних то у чорних. О боги. – Беру на столі пляшку з водою, відкриваю її.