Київ, 7:21, неділя
-Вікторія, ти там встала? – Кричить Андрій та одночасно стукає в двері.-Ти вчора казала, що у тебе якась важлива зустріч. Хвилююсь щоб ти не запізнилася. - І він все одно продовжує стукати в двері.
Піднімаюся з ліжка та йду до двері. Відкриваю її та бачу задоволене лице свого старшого брата.
-Ненавиджу тебе. – Обходжу його та йду до кухні. А він тим часом йде за мною.
-І тобі доброго ранку.
-Я ще б спала.. – Дивлюсь на годинник який на правій руці – 20 хвилин. Але ж ні, тобі треба мене розбудити. – наливаю собі стакан води.
-І в скільки твоя та зустріч? – Питає брат сідаючи на стілець навпроти мене.
-11:30
-Оо, завезеш мене до пацанів?
-Ні.
-Чого? – Його обличчя змінилося за секунду. Якщо я його підвезу то по дорозі знайдуться його друзі яких теж треба підвести. Сьогодні все повинно піти по моєму плану.
-Андрій тобі 26 рочків, я думаю тобі вже відомо про «самообслуговування».
-Ну Віка – Він починає робити дурацький погляд собаки, чи як там його називають – будь ласочка.
-Сніданок ти готуєш собі там. І так, ти знаєш що цей погляд на мене не діє. –Піднімаюся з стільця та збираюсь йти до своєї кімнати. Але я чую що ззаду лунає його голос.
-Тобі вже казали, що ти жорстока?
-Так, кожен день. – Закриваю двері які ведуть до моєї кімнати. Через 4 години я маю бути на місці. До 11:30 в мене є +- 3 години щоб привести себе до ладу та вдягнутись, а тоді поїхати поснідати.
Київ, 9:47, неділя
Вийшовши з ванни я пішла до гардеробної. Я сьогодні вділа чорні брюки, червоний топ, чорний піджак та звісно ж чорна сумочка. Резюме в папці, а папка в сумці. Легкий макіяж та червона матова помада придають упевненості. Вже дійшовши до вхідної двері взуваю чорні лакові туфлі.
-Чесно кажучи я б не сказав що ти йдеш на якусь там зустріч. Більш на якесь день народження чи клуб. – Каже Андрій стоячи посеред кімнати.
-Стули пельку. – Дивлюсь в дзеркало на себе. Просто бомба. Звісно ж я йду на співбесіду не для того щоб знайти собі хлопця, а для того щоб отримати роботу. Відкриваю двері і дивлюся на брата. – Ти коли будеш дома?
-Десь під вечір. Успіхів тобі. – Каже він і дарує мене своєю посмішкою.
-Дякую.
Дійшовши до паркінгу я сіла в машину й почала свій напрямок до «Львівські круасани». На дорогах не мало але й не багато машин. Дорога зайняла 10 хвилин. Виходжу із своєї чорної ВМW, беру сумку та йду в середину кав’ярні. У «Львівські круасани» мені дуже подобалось саме оформлення кафе ну і круасани тут дуже смачні.
-Доброго дня, що будете замовляти? – Каже дівчина у чорній формі та фартуху.
-Доброго дня, «курка тереякі» і лате.
-Вам тут, чи із собою? – Блондинка дивлячись на планшет. Я не дуже хотіла тут сидіти та і міст тут мало.
-Із собою. – Я зазвичай беру тут одне й те саме тому я знаю скільки коштує мій заказ.
-З вас 196 гривень. – Переводячи на мене погляд каже Діана, так у неї на бейджику було написано. Прикладаю телефон до терміналу й бачу що операція успішно завершена. – Ви можете почекати тут або на вулиці, ваше замовлення буде готово через 10 хвилин.
Я вийшла на вулицю бо там було дуже жарко. Відчуваю що на мій телефон хтось дзвонить, я дістаю з кишені пальта і дивлюсь на екран. Єгор. Він мій найкращий друг. Беру слухавку.
-Привіт, не зайнята? – По його голосу можна сказати во він прокинувся нещодавно.
-Привіт, ні.
- Ти вчора розповідала про якусь компанію весь вечір, пам'ятаю тільки це. Вина було багато. Я хотів спитати в яку ти там компанію хочеш вступити? – Його ж жаба задавить якщо я не скажу.
-RoTeons.
-І на яку посаду?
-Головний архітектор. – Закінчивши я уже забирати своє замовлення.
-Ого, наша Вікі буде головним архітектором. – Буду, якщо мене візьмуть. Ця компанія серйозна. У них звільнився архітектор і вони без нього пропадають. Там йде чотири головних категорій. Перша: головний електрик чи щось типу того. Друга: головний дизайнер. Третя: головний забудовник. Четверта: головний архітектор. У кожного із них є групки якими вони управляють. Але що мене вразило що бос не до однієї із категорій не відноситься.
-Єгор, не заглядай наперед. –Забравши свій заказ я йду до машини.
-Я впевнений що тебе візьмуть. І знаю тебе ти зробиш все щоб туди потрапити.
-Подивимося логічно – Сказавши, сідаю в машину – у них як 5 років одні чоловіки в команді. Якщо в їх компанію вступить жінка то цією новиною буде шокован весь інтернет або ж ми поставимо весь Київ та конкурентів на вуха.
-Набереш коли закінчиться співбесіда. Може зустрінемось десь.
-Добре. Бувай.
-Бувай. Успіхів. – Скинула трубку та почала їсти.
Київ, 11;15, неділя
До їх офісу я доберусь за 5 хвилин. Як тільки я виїхала на дорогу мені почав дзвонити Андрій. Я не беру трубку. Під’їхавши до офісу та вийшовши з машини. Підняла очі на 16-ти багатоповерхівку. Гарно. Я не заїхала на паркінг так як він та території офісу і мене б не впустили. Всередину мене пустили без проблем. Проходжу до приймальні.
-Доброго дня, Ви до кого? – Чоловік років 25 сказавши оцінює мене поглядом.
-Співбесіда на 11:30.
-Вікторія Валієва, так?
-Так
-Вікторія Валієва на місці. – Каже брюнет в рацію яка лежала на столі. – Почекайте 5 хвилин за вами пройдуть.
-Добре, дякую.- Сідаю на крісло й дивлюсь в телефон. Через три хвилини до мене йде чоловік і як я зрозуміла його охорона (дві людини).
-Валієва? – Каже брюнет. Я думаю це один із головних. Встаю з крісла.
-Так.
-Олександр. – Чоловік протягує мені руку.
-Вікторія.–Я теж протягую руку для рукостискання.
-Я головний забудовник. Проходьте за мною. - Ми дійшли до ліфта і Олександр продовжив. – Сьогодні Станіслава, це бос, його не буде. У нього вихідний. Я із Юрієм тебе послухаєм. І до твого резюме добавимо ще інформації. Думаю під кінець дня Ви отримаєте листа. – Виходячи з ліфта я продовжую йти за чоловіком. Він відкриває двері й пропускає мене вперед. Зайшовши до кімнати я бачу Юрія, років 28, блондин, всі тут в спортивній формі тіла.
#1293 в Жіночий роман
#5180 в Любовні романи
#2176 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 15.03.2024