Епілог

Світлана

Новий рік ми зустрічали в Карпатах. Серед засніжених гір і в повній тиші. Ну якщо не рахувати нашого з Євгеном галасу. А галасували ми часто - що поробиш, така вже парочка. Іноді я бісила його. і він поривався надавати мені по дупі. Але більше звісно діставалось йому від мене. Я б не я була якби втрималась від копняка чи стусана. коли Женя сам випрошує.
Так і жили.
Слон і моська. Він був готовий терпіти мої вибрики і нестерпний характер. На заміну я пообіцяла змиритись з тим, що він майже старий дід з кримінальним минулим.
Звісно звістка про наше весілля стала громом серед ясного неба для моїх батьків які щиро вірили що спекались такого небезпечного зятя. Як обурювалась моя мама - то треба було чути. Але хто її став слухати? Тільки не я. Хоча Євген намагався ввімкнути свою харизму і розтопити тещине серце. Думаю коли у нас з'являться маленькі мутантики мама пом'якшиться.
Але поки ми з дітьми не поспішаємо. Мені треба закінчити навчання, хоча б перший рік на очній формі. Євген біситься що я маю повернутись в Київ після свят.
- Знову будеш до всіляких дрищів у вікна лазити, - бубнить він.
- Навіщо? - дивуюсь я.
- А, тому що ти непередбачувана! Хто знає, що тобі в голову збреде?
- Ну якщо це і станеться, то не з метою любовних пригод…
- Оце мене і лякає, Свєто, - він зітхає. - Я хочу тебе захистити від всіх пригод.
- Це стокгольмський синдром, - жартую я. - Викрадач піклується про жертву…
- Це кохання, - сперечається він.
- Багато ти знаєш про кохання…
- Ти гарна вчителька в цій науці, - він цілує мене. І я вкотре тану. Великий, сильний і тільки мій. В це складно повірити. Але чому б і ні?
Він робе мене щасливою. Справжньою Такою я можу бути поруч з ним. Відкритою. щирою, часом невихованою, а часом лагідною. І це справді прекрасно, що колись він просто переплутав двох блондинок, і замість того щоб викрасти мене - врятував.
- Де мої снаряди для навчання? - чоловік тягнеться до моїх грудей. - О, мої капустинки, біля вас найкраще місце на землі.
- Ти знову з ними розмовляєш.
- А ти ревнуєш?
- Боюсь що колись настане загострення і ти почнеш говорити з моїми сідницями.
- Я ще здатний їх не переплутати.
- Ключове слово “ще”.
- Помовч, - рота мені затуляють поцілунком. Я нічого не маю проти.
В каміні тріскотить поліно. В кімнаті приємна напівтемрява. А я поруч з коханим чоловіком. Чи може бути щось краще?

Євген

Мої вороги нарешті від мене відчепились. Не знаю чи надовго. Когось закрили, когось прибили. Чистки були масштабними - викрили і махінації зі зброєю, і з краденими машинами з Луганська, і ще купу всього. В ідеалі мені теж належало зникнути. Але я не міг відпустити від себе молоду дружину. я насолоджувався кожною миттю проведеною поруч з нею. Вона стала моїм повітрям. Білявка з капустинками, що зводить мене з розуму.
Тому пів року її навчання були справжнім балансуванням на межі.
А потім ми купили квитки в Європу і на три місця розчинились в її дорогах. Свєта була в захваті від цієї подорожі. Я ж був в захваті від неї. Дитячий захват моєї дівчинки передавався мені повітряно-крапельним шляхом. Все що радувало її - радувало і мене.
Під кінець подорожі ми вирішили не їхати в холод, а перезимувати десь біля моря в Греції.
Свєта перевелась на онлайн навчання. І більшість часу ми просто з нею неробствували. Я достатньо зібрав грошей за своє життя, щоб не задумуватись над тим куди їх витрачати.
Але Світлані хотілось самореалізації. Я бачив як вона сумлінно навчається, а потім і шукає вакансії. Бути поруч з нею неробою мені ставало ніяково.
Тому в тій же Елладі я влаштувався на роботу.
Аби мені хтось сказав десять років тому, що я буду щасливим просто приходити додому з роботи і бачити там одну і ту саму жінку я б не повірив. Але виявляється щастя в саме таких дрібницях. В можливості бути поруч. Можливості щоразу робити її своєю, доводити своє кохання і знати що тебе кохають у відповідь.