32 Світлана

Життя налагодилось. Щоб не бачити маминий незадоволений вираз обличчя щодня я вчинила як жахлива донька - перебралась в гуртожиток. Відтепер я навчалась на дизайнера, і мені страшенно подобалось те що я роблю. Тож з посередньої студентки я за пару місяців нового семестру стала вибиватись у відмінниці - бо кожна лекція викликала у мене жвавий інтерес. Я дізнавалась щось нове і справді корисне для себе. Відразу намагалась використати знання і навички на практиці - переобладнала свою кімнату в гуртожитку, не без допомоги своєї сусідки авжеж.
- Світлано, - сусідка забігла в кімнату після пар з якимось нездоровим блиском в очах. - Здається у тебе проблеми! Або навпаки..
- Тобто?
- Тебе там розшукує якийсь чоловік, - вона на мить мрійливо закотила очі. - І він або бандит, або стрипизер, але такий сексі… Зізнавайся, де ти його підчепила?
- Уявлення не маю про кого ти, - я відмахнулась. Але насправді серце тривожно забилось. - А дуже гарний?
- Божественно!
- Чорт! - це міг бути лише Ярослав. Хто ще з мого минулого підпадав під опис “божественно сексі”, окрім втілення Тора на землі? Тільки той покидьок, що ледве не зґвалтував мене і не вбив. - Тримайся від нього як найдалі! - негайно наказую сусідці.
- Ти ревнуєш? - в Асі веселий норов, і її тішить моя паніка.
- Ні! Але я дуже добре знаю, на що він здатний!
- Він аб’юзер?
- Так!
- Люба, тобі краще не виходити з кімнати і повідомити поліцію.
- Ти маєш рацію.
Але поліцією я вже навчена. Ні. Я краще відразу зателефоную татові. Лиш так, щоб ця вертихвістка не слухала.
Я виходжу в коридор, а потім звертаю до сушильні, там в цю пору не часто бувають люди. Отже, зараз вгамую серце, підтисну хвоста і наберу батька. Нехай я буду почуватись дуже ніяково, через те. що не витягую доросле життя. Але принаймні я його збережу, життя своє. Той, як на зло не відповідає. Нарада у нього якась чи що?
В цю мить двері в сушильню зачиняються. За простирадлом я не бачу хто ввійшов. Але пригинаюсь, і помічаю черевики. Чоловічі. Явно не студентські.
Ой леле! Чим захищатись? Під руку трапляється швабра. Нею я з розмаху і б'ю невідомого, аби ошелешити та втекти.
- Бляха! - гарчить той, коли деревяний держак лускається надвоє на його голові. - Свєта? Ти з глузду з'їхала? Ти що живу людину б'єш?
Я ловлю повітря як риба на березі. Євген. Гад! Тож кидаюсь на нього з залишками своєї зброї в руках.
- Зупинись мала!
- Дзуськи! Ти що собі вдумав? Так мене лякати! Хто тебе пустив в гуртожиток?
Він перехоплює мої руки і притискає мене до стіни.
- Вгамуйся, фурія!
- Укушу! - погрожую я.
- Та хоч всього закусай, - він усміхається. І моя злість випаровується. - Я знаєш як за цим скучив…
А потім безстрашно цілує мене. І я втрачаю всю свою рішучість. Вогняний вихор проноситься венами. Я теж скучила. Без нього все було сірим, наче притрушене попелом спалених мрій. А поруч з ним - я жива.
Поцілунок затягується. Ніби спереш вивчаю вигини його губ, попутно обмацую шию, плечі, відчуваю як здіймаються груди під моєю долонею. Мені так не вистачало його.
- Трішки не так я уявляв нашу зустріч, - важко дихаючи через кілька хвилин каже він.
- А як? Думав ми чинно підемо на каву?
- Ну точно не думав, що ти поб'єш мене шваброю.
- Я ще і віником тебе поб'ю, - обіцяю йому. - Де ти був?
- Заліг на дно, - він усміхається. - Але без тебе там геть погано. Поїхали зі мною?
- Ти здурів?! - він що реально думає, що можна ось так увірватись в гуртожиток, зацілувати мене і вирвати у мене згоду поїхати з ним.
- Так ти згодна?
- А якщо я відмовлюсь?
- Викраду тебе, і триматиму в полоні поки не погодишся вийти за мене…
- Знаєш як це називається? Прищеплення стокгольмського синдрому! - я вириваюсь і йду в коридор. Чорт! Він мені що освідчився щойно? Повне сумяття почуттів!
- Ти що відмовляєш мені? - лунає в спину. З кімнати вигулькує Ася. Очі у неї перелякані.
- Свєта тікай, я телефоную в поліцію! - верещить вона.
- Не треба, - прошу я.
- Він вже тебе залякав? - Євген вийшов за мною слідом і тепер з посмішкою спостерігає за нами. - Цей аб’юзер…
- Ні… це помилка…
- Це я аб’юзер? - на обличчі Євгена з'являється спочатку нерозуміння, а потім обурення. А з кімнат гуртожитку тим часом висуваються цікаві студенти. Мені хочеться провалитись крізь землю. - Дівчино, гляньте сюди, щойно Свєта побила на мені держака від швабри! Якщо хтось і чинить сімейне насильство в нашій парі - то це не я! Я взагалі жертва…
- Ти - клоун! - не витримую я.
- То поліція не треба? - розуміюче питає Ася. - Ви ...це ... поговоріть напевно в кімнаті, а мені ще в бібліотеку треба.
Вона хапає сумку і просто тікає. А я киваю Євгену на відчинені двері.
- Яка у тебе гарна подружка, - протягує мутант. І зачиняє за нами двері.