31 Євген

Довелось піти на співпрацю з службою безпеки, поліцією і власною совістю. В інших умовах я б так ніколи не вчинив. Але Свєта! через неї я наступив собі на горло, розшукав генерала, і здався.
А потім треба було терміново линяти - щоб ті охочі до розправи, які встигли забитись як тарани в щілини не прирізали десь на гарячу голову.
Все сталось так як і мріялось. І потяг, і будиночок в Карпатах, а навколо глухе село. Смереки та сосни. І ніхто мене не знає. І не чіпає. Пилораму собі зробив, щоб стругати там всілякі дрібнички.
А Свєта напевно повернулась до свого мажористого життя.
Проте водночас про Свєту і її капустинки я забути не міг. Навіть коли завантажував себе тренуваннями, вибирався в похід в гори чи роботою по господарству. Вона все одно незримо була присутньою в моїх думках. Іноді здавалось, що відчуваю її запах, і так скручувало всього і тягнуло до неї, що вити хотілось від розпачу.
Я переконував себе, що ми не пара. Що вона балувана, язиката, нестерпна дівиця, яка до того ж років на вісім менша від мене. Ми геть не пара! Але все моє нутро рвалось в Київ.
Минуло літо. Зарядили дощі, а в лісі наросло скільки грибів, що їх можна було кошиками збирати. тільки навіщо мені ті гриби?
І я психонув. Ну я ж не хлопчик, щоб відсиджуватись і лісі і навіть не спробувати поговорити зі Свєтою. Пошле мене противне дівчисько - так хоч не буду далі себе катувати думками, а що було б якби не послала.
Проблема була звісно з тим, як її знайти. Ні її адреси, ні телефона у мене не було. А Київ це вам не наше село у дві вулиці, там таких дівчат шукати те саме, що голку в сіні.
Тому спочатку почав з відстежування її батька. Сам йому на очі намагався не показуватись - у нас з генералом була неоднозначна розмова ще влітку. До Свєти він мені заборонив наближатись, пообіцявши, що сам особисто відстріле мені яйця з нагородної зброї.
І чисто по чоловічому я його розумів. Була б у мене донька я б такого кавалера як я без зайвих роздумів пристрелив би. А потім вже розбирався.
Ну але все одно нічого з собою вдіяти не міг. Три дні спостереження за будинком генерала не дали результатів - Свєта там не з’являлась. Довелось йти на хитрість і почекавши поки господарі поїдуть з дому, прикинутись кур'єром та розпитати прислугу.
Так я довідався що моя нестерпна колючка перебралась в гуртожиток при академії мистецтв. Знайти Світлану там було вже справою техніки. Але от що робити далі - ще треба було вирішити. Бо рішучість мене полишала у відповідальний момент. А мозок перетворювався на кисіль.