30 Світлана

- Мені хтось скаже, що з Євгеном? - я не знаходила собі місця. Тож коли тато нарешті зайшов в мій номер я аж підстрибнула з ліжка. В останнє я бачила свого мутанта коли мене виводили з конференц-залу. Після того від нього не було жодної звістки.
- Якщо ти про колишнього помічника авторитете Панфілова, то його затримали разом з іншими, - відповідає тато.
Бачу що він втомлений. Авжеж планування спецоперації такого масштабу в стиснуті строки відбилось на його стані.
- Але Женя нічого поганого не зробив! Він лиш намагався мене врятувати! - моєму обуренню немає меж. - Негайно скажи, щоб його впустили!
- Заспокойся, - тато стає суворим. - Того, що він вже наробив вистачить на два довічних строки.
Мені стає млосно. Я повірити не можу, що Євген просто здався поліції, аби витягнути мене. І це так неправильно. Тим часом батько додає:
- Тут твої друзі, вони хочуть тебе бачити, - він відступає від дверей і в номер проходять Маринка з Стасом.
- Свєта, ми уявлення не мали що ти тут! - відразу корче винну пику Марина. - Ярослав просто запропонував нам екскурсію Одесою ну ми і погодились…
- І навіть не поцікавились де я?
- Він сказав, що ви з тим качком поїхали в Очаків… Ну звідки нам було знати?
- А зателефонувати мені?!
Марина червоніє і опускає погляд. Мимрить щось про те, що ми з Євгеном виглядали такими закоханими. Я закочую очі.
- А якби він виявився маніяком?
- Ну пробач! Ну звідки ми знали? Ярослав, власник готелю, серйозна людина, і Настя його знає, переконувала, що він дуже компанійська людина…
Махаю рукою. Зрадники. Ще й безвідповідальні до всього. Мене більше цікавить як витягнути Євгена з тюрми. Його ж там запросто можуть вбити!
Але тато знову кудись зникає, і можливості поговорити з ним не випадає. Наступного дня мене допитує слідчий. Від нього дізнаюсь, що під роздачу потрапило багато посадовців. Масштабні чистки завдяки отриманій інформації торкнулись верхівки поліції.
В області тривають обшуки. Але про Євгена він вперто мовчить. Навіть коли я наполягаю на відповіді.
Потім батько забирає мене в Київ. Ні про який подальший відпочинок мова не йде. Та я і не хочу. Морське узбережжя тепер видається мені небезпечним місцем.
Марина зі Стасом залишаються. Але вони постійно заклопотані собою, тож думаю навіть не помітять мого зникнення.
Мене дуже бентежить, що про Євгена немає звісток. Повернутись до звичного життя після пережитого виявляється зовсім не легко. Тим більше, що у мами новий план досягнення мною вершин. Цього разу вона вбила собі в голову що я маю стати співачкою.
- Я записала тебе на проби! Треба підібрати сукню і записатись до косметолога…
- Не треба! - саме не знаю звідки в мене береться цей протест. Раніше я б покірно спробувала здійснити її мрію.
- Ти не можеш в такому вигляді до продюсера!
- Я не збираюсь! - заявляю я мамі. - Я хочу бути собою! А не твоєю маріонеткою!
- Світлано це дуже безвідповідально!
- Краще скажи коли тато повернеться. можливо у нього є новини про Євгена! - я вступаю у відкриту суперечку.
- Ти все тим бандитом мариш? Батько тобі не сказав? - цей поблажливий тон змушує мене збавити запал.
- Не сказав що?
- Той бандит уклав угоду зі слідством і його давно випустили, - зверхньо повідомляє мама. - Він поїхав. Ти йому не потрібна!
Я просто біжу у свою кімнату. Сльози душать. Він же врятував мене. Але по факту - врятував свою дупу! розправився з усіма конкурентами. Здав всіх поліції, а сам викупив свою свободу. Досяг того що і планував. Навіщо йому малолітня істерична Свєта? Як же це було боляче. Я не знаю, що саме я чекала від Євгена. Але не того, що всі мої думки тоді, до полону у Скирби справдяться. Погрався і кинув. Так і мало статись зі мною - це ж я. Нікудишко з наївністю і великими цицьками!
На довершення всього у мене починаються місячні. Не знаю, хотіла я чи ні завагітніти від нього. Але як показує життя - моє тіло позбувається останніх згадок про пригоду.
Мама намагається крізь двері поговорити про недостойних чоловіків. Я затуляю вуха долонями. Не хочу більше жити її порадами і її головою.
Я перебираю своє життя і думаю, а ким би я хотіла стати? Явно не лінгвістом як пророчили мені батьки.
Тож кілька днів замість того щоб лити сльози і жаліти себе, я займаюсь пошуком іншого вишу. Ще не пізно перевестись і вчитись на того, ким я справді мрію бути.
Я не хочу бути кимось модним - психологом чи танцюристкою. В дитинстві я дуже любила ігри з обставлянням інтер'єрів. Тож набравшись рішучості нічого не сказавши мамі я скидаю свої старі замальовки на грант. Чомусь здається, що це буде правильно. Не за батькові гроші - а самій досягнути чогось.
Я багато і захоплено малюю в графічних редакторах, забувши про своїх пустоголових друзів, з головою поринувши в уявні кімнати і кухні.
І через десять днів мене запрошують на фінальні тестування в академію. Кандидатів відібрали з понад п'яти сотень охочих. Переможці отримають гранти на навчання за спеціальністю архітектура та дизайн інтер'єру.
Туди я лечу немов на крилах. Все ще не говорячи нічого батькам. Якщо пройду - зроблю їм сюрприз.