28 Євген

Я впорався. Сам не вірив в те, що випередив Скирбу і забрав жорсткий диск. От тільки що робити з цим далі? Не підеш же ти в чорною бандитською бухгалтерією в поліцію. Мовляв, ось дивіться, бандита спіймав. А як же. З відділку в таких випадках шлях один - на цвинтар в безіменну могилу.
Чи мені не знати скільки там перевертнів в погонах на верхівці сидить? Хіба можна провертати такі справа як Міша і не мати “дах”? Ба, навіть не дах. А ділових партнерів. Бо кришувати Міша і сам міг кого дрібніше, а от над собою нікого не терпів. В “бізнес” він втягував місцевих копів потихеньку, як павук в павутину. А потім ті вже і самі розуміли - сіпатись немає сенсу. Бо всі нерозривно пов'язані. Посиплеться один - полетять голови в інших.
Отже треба було залучити людей впливових і сторонніх. А значить настав час серйозно поговорити зі Свєтою. Що вона там говорила про тата-генерала? Знаю, що ризикую тепер вже нарватись на помсту чинуші, за те що втягнув його доньку в цю гру. Але з тією проблемою буду розбиратись пізніше. Зараз би вижити.
Ще раз перевіривши чи не веду за собою “хвоста” я підійшов до свого дворика. Вікна нашої квартири благостно тихі несподівано викликали у мене напад неприємних відчуттів. Так, що засмоктало під ложечкою. Сам не розумію, що не так. Але своєму відчуттю небезпеки я ніколи не зраджував.
Двері відчинились самі, і на порозі постав Альоша, один з людей Скирби. Мене він теж помітив і широко усміхнувся.
- Твоя баба у нас, шеф запрошує в гості, - кинув він.
- А якщо відмовляюсь? - тягнути час, поки мозок лихоманливо обдумує що робити.
“Кинути Свєту”, - підказує мені здоровий глузд.
- Згодуємо бичкам, - відповідає Альоша. - Час до вечора. Готель “Лагуна”. Шеф сказав ти знаєш, що йому принести.
З цими словами Альоша дістає з кишені пачку насіння і неквапливо йде на вихід. Хочеться його прибити. Але що це дасть окрім неприємностей?
Я залишаюсь сам.У мене є жорсткий диск, який навіть не спробували відібрати. Напевно Скирба не знає, знайшов я його чи ні. А знайти його виявилось не так складно. Мішаня був вірний собі. У Ярика ж з Настею напевно нічого не вийшло. Або коханка Михайла замало знала, або Ярослав не знайшов до неї підхід.
Як би там не було - у мене був козир в рукаві. Логічно було зараз втекти з міста, залягти на дно, а потім поступово реалізувати свій попередній план.
Логічно і безпечно. Але сука я не міг! І щоб здавалось такого в тім, що через мене помре ще одна людина? Але я не міг і все тут.
- Свєта! - зло шпурнув чашку з залишками кави об стіну, так що уламки розсипались по підлозі. - Де ти блять взялась на мою голову?!
Авжеж у відповідь була тиша. Яка бісила мене ще дужче. Якого хера я так вляпався?
На тиху безвихідну лють я дав собі тридцять хвилин. А потім зібрався до купи і змусив себе обдумувати план. Заявитись в лігво до Скирби і перестріляти там всіх було б прекрасно. Але я правильно оцінював свої можливості. Я не Бетмен і не ніндзя. Я не ввірвавсь в готель з пістолетом і не перестріляю всіх. І не викраду Свєту тихцем.
Значить треба союзники. Якого біса я трахався з блондинкою, а не розпитав хоча б як її прізвище?
“Світлана Валеріївна”. Прекрасно, блять! Скільки генералів Валеріїв я можу знайти за кілька годин?
Я просто неймовірно був злим на себе, що аж настільки виявився неуважним. Самовпевненим. Я так поклався на себе і свою силу, що не врахував купу нюансів.
Ще кілька годин я витратив на телефонні дзвінки. Все ускладнювалось тим, що телефлон у мене був новим, багато номерів на пам'ять я не знав. І доводилось витрачати час на те, щоб знайти потрібну людину. Час, який спливав. Думку, що там міг робити Ярослав зі Світланою за цей час я гнав від себе. Не буде Ярик псувати важіль впливу на мене. Поки Свєта йому треба він її не чіпатиме. Цим я себе втішав.
Але чудово розумію, що Скирба ще те чудовисько. Він звик брати все, що йому приглянулось. Зараз же він бачить не просто білявку з великими цицьками, яка і сама по собі в його смаку. Зараз у нього в руках - моя жінка. А отже для Скирби це ще і спосіб самоствердитись. Показати що саме він альфа-самець в нашій суперечці. Що він може легко відібрати і спаплюжити те, що мені належить. Помітити.
Як же мене це злило. І скільки наказував собі берегти холодний розум та це погано вдавалось. Ярослав зміг мене ранити. Не рятувала кам'яна шкіра і роками напрацьовані міцні нерви. І саме тоді, коли мені треба незворушність і холоднокровність я розумів, що можу наробити багато помилок. Через бабу. Мав рацію Міша - баба то зло. От врятую її і позбудусь цієї Ахіллесової п'яти.