25 Світлана

Я заспокоююсь. Повільно приходжу до тями. Напевно Євген мав рацію, треба було думати про захист. І він знову таки має рацію, щодо екстреної контрацепції. Ну куди мені дитину? Що скаже моя мама, така правильна, така ідеальна, якщо я повернусь з такими результатами курортного роману?

Але я не можу змиритись з цією думкою. Тому дивлюсь на дорогу і важко мовчу. Надія на одне - я не залетіла.

А от Євгену чогось не мовчиться. А був же таким мовчуном учора.

- Давно у тебе такі напади?

- Пару років, - байдуже відповідаю я. Я звиклась з цими нападами паніки. Неприємно. Але можна пережити.

- І чому воно почалось? Ти хворієш?

- Психотерапевт каже що це через напружені стосунки з мамою і те, що я не виправдовую її очікувань. Мене точе почуття провини.

- І що ж такого феєричного чекає від тебе мати?

- Щоб я була ідеальною як і вона, - я гірко усміхаюсь. - А я - нікудишко. Вона водила мене на всі гуртки і секції, які тільки можна уявити. Гімнастика, танці, малювання, співи, фортепіано, фігурне катання… І в жодному з них я не мала успіхів.

- І що? - Євген міцніше стискає кермо. Не розумію, чому він дратується.

- Нічого. Просто не виправдала сподівань. В унвері я теж не стала кращою студенткою. Я навіть місцевого короля студентської молоді зачарувати не спромоглась, а це така блискуча партія…

- А він тобі хоч подобався?

- Роман подобався всім, - я знову зітхнула. - Він чимось схожий на Ярослава. Такий же лощений зовні… А що в середині мені не випало дізнатись.

- Ти і його намагалась звабити як цього дрища з готелю?

- Слухай! - я не витримую. - Те що ми переспали, не дає тобі права копатись в моїй душі? Усік? Слідкуй за дорогою і не лізь до мене.

- Ти з усіма кавалерами така хамка? - Євген звично проігнорував мою грубість.

- Виключно з тобою! - мстиво повідомляю я.

І раптом усвідомлюю, що справді з ним я поводжусь геть інакше. І емоції він в мені пробуджує теж інші. Бажання прибити його, вивести з рівноваги. і якесь звірине бажання. З цим мутантом мені не треба одягати маску чемної дівчинки, намагатись йому сподобатись, справити гарне враження. Я можу бути собою, і мені це подобається.

Євген же раптом паркує автомобіль в затінку якогось куща.

- Навіщо ми зупинились? - починаю трішки нервувати.

Сині, небесного холоду очі, блукають моїм обличчям. Так, що мимо волі я здригаюсь.

- Я тут подумав, - він кладе руку мені на коліно. І безцеремонно погладжує ногу, подорожуючи вгору. В мені немає сил зіштовхнути його долоню. - Ми справді переспали лише раз, - гарячі пальці дражнять внутрішню сторону стегна. - Це катастрофічно мало для того, щоб бути відвертими одне з одним.

- Добре що ти це розумієш, - киваю я.

- Тому треба переспати ще раз, - пальці добираються до кицьки. І моїм тілом котиться важка хвиля жару, сильніша за навколишню спеку. Туга спіраль помножена на спогади про ранок, не дає мені навіть сіпнутись. Нутрощі починають пульсувати в такт його рухам.

- Не.. треба, - а сама собі здаюсь дуже непереконливою.

- Треба, - впевнено заявляє чоловік. - Щоб зблизитись, закріпити результат, ми ж в одній зв'язці. Залежимо одне від одного… Ми ж партнери!

- Ти з усіма партнерами спиш?

- Виключно з тобою! - Євген мені усміхається, повертаючи мою відвертість. І тягнеться з поцілунком.