24 Євген

Мені було мало. Напевно сказався недотрах. Я в жінках перебірливий. Шльондрами за гроші гидую, а при моєму способі життя завести нормальні стосунки не видається за можливе. Ще і чисто технічний момент - не кожній жінці мій розмір підійде. Природа зробила мене великим в усіх місцях пропорційно.

Мені було в якусь мить дуже страшно, що я зробив Світлані боляче. Що роздавлю її, таку тендітну, тонку, як стеблину. Або що просто не зможу в неї ввійти. І бляха, вона справді виявилась такою тісною і маленькою, що я ледве не кінчив в першу ж мить, як її кицька міцно обхопила мій член.

Але стримався. Правда не надовго. В ті миті мені добряче дах знесло. Забувся про все на світі. Тепер же Свєта заснула, засопіла притиснута до мене. І я розумію, що мені треба спати. Але ні - не можу! Член знову колом стоїть, і вимагає знову повернути його в тісні Свєтині глибини.

Одним словом - якби не та дупа в якій ми опинились я б ще довго з ліжка свою лялечку не відпускав. Атак пересилив себе. Змусив себе заплющити очі, вткнутись носом в її волосся, яке трішки лоскоче, але так приємно пахне, і заснути. Вирівняти дихання, подумати про щось спокійне - вдалось не з першої спроби. Бо думалось знову про Свєту, і той кайф, що я пережив кілька хвилин тому. .

Прокинувся від звуків чужих кроків по хаті. Дівчина ще спить, на щастя натягнувши покривало на свої “капустинки”, які зводять мене з розуму вже два дні. І тепер коли знаю їх смак - божевілля лиш посилюється.

Намацав пістолет під подушкою, м'яко підвівся, і видихнув з полегшенням. Лиш діді Митяй, розливає через лійку в пляшки молоко.

- А я вже і козу подоїти встиг, - каже він, теж почувши мої кроки. - А ви все спите.

- Приніс бензин? - спитав я.

- Привіз, - дід кивнув на поріг, де стояла десятилітрова каністра. - Буди свою бабу і вшивайтесь звідси, поки не пронюхали твої бандюки, де ви.

- Дякую, - я саркастично хмикнув, і став натягувати на себе одяг, який тримав до цього в руках. Але старий мав рацію - треба було тікати далі. Лишалось лиш придумати кудою - виїздити на трасу до Одеси було небезпечно.

В дорогу Митяй зібрав нам пиріжків, бутербродів, пляшку з молоком намагався вручити, але я відмовився.

Свєта була незвично мовчазна. Що б це значило? Не виспалась? Чи просто страхи її розвіялись, і тепер немає потреби тріщати всяку всячину без зупину? Мовчазна баба небезпечна тим, що вона починає думати. Особисто я не берусь вгадати, що може придумати моя блондинка і чим це все для мене обернеться.

Виїхали під палюче сонце, здіймаючи куряву на дорозі. Дівчина продовжувала вивчати свої руки, дорогу, і зрідка позиркувала ніяково на мене.

- Жень, - о, почалось. Я навіть полегшено перевів подих, коли вона заговорила. - А що якщо я завагітніла?

В стовб я не в'їхав виключно завдяки гарним рефлексам.

- То ось що бентежить твою красиву голову вже годину? - спитав, а сам теж задумався. А що - якщо? І стало страшно.

- Так, мене це бентежить…

- А чому раніше про це не подумала?

- Я.., - вона раптом почервоніла так, що навіть шкіра на голові стала багрова. - Тобто по твоєму в усьому винна жінка? Я мала думати?

- Вибач! Блять, Свєта я за добу з тобою вибачаюсь більше ніж за все своє життя! - вдарив долонею по керму. Невиносима баба. І хтось на ній одружиться. Ця думка різонула гострим болем десь в грудях. Я б не хотів, щоб з нею одружився хтось інший. Я сам її ще не розгадав і не натрахався з нею. Свєта ображено сопіла. І я мусив самотужки опановувати себе. - Приїдемо в місто куплю тобі пігулку. Добре?

- Тобто ти ось так просто готовий позбутися потенційної дитини? - її моя пропозиція не заспокоїла, а навпаки здається розізлила.

А що ти чекаєш, що я тепер з тобою одружусь? - питаю зло в тон її емоціям.

Свєта важко задихала, а потім почала задихатись.

Спочатку думав, що розігрує мене. Але потім перелякався не на жарт. Загальмував, і заглушив мотор. Кинувся до дівчини, намагаючись якось допомогти. Свєта дивилась в одну точку, не помічаючи мене. А мені самому стало страшно, від її надсадного дихання і бісеринок поту, що в мить обрамили лоб, губи, шию. Оббіг автомобіль і витягнув її на вулицю. Поклав на узбіччя, не знаючи чи робити їй штучне дихання - чи що? Повільно вона стала затихати. Дихання вирівнялось.

- Блять! І що це було? - провів по її чолу, стираючи піт.

- Панічна атака, - кволо відповідає дівчина. - Води…

- Води! Точно, - даю їй пляшку, і відмічаю що сам на грані тієї паніки. Дивлюсь як Свєта пє. - І давно з тобою так?

- Кілька років, - вона підвелась, обтрушуючи одяг від дрібного сміття і пилу. - Можеш не зважати, як і решта моїх знайомих.

- Не вийде, - розвів руками. - Від твого стану може залежати моє життя.

- Прикольно, правда, - вона повернулась в автомобіль. Я нічого прикольного в цім не знаходжу.

- Я не готовий до дітей, - обережно підбираючи слова кажу я. - Їм зараз дуже небезпечно з'являтися на світ.