23 Світлана

Так образливо мені давно не було. Якого біса мене ніхто не хоче, окрім таких збоченців як Ярослав? Все наче при мені - але от я наважилась, переборола сором і страх. Сказала у відкриту чоловіку про свої бажання - і мене відшили. На очі навертаються сльози.

- Дурепа, - потилицю обпікає тепле дихання.

- Ще й яка, - погоджуюсь. Тремчу, від його дотику губами до лінії росту волосся. Знову дражниться, щоб потім відштовхнути. Але сил припинити це знущання немає.

- Я хочу тебе, - говорить Євген, звільняє плече від халата і злегка прикусює шкіру. Б'є струмом, розбігаються різнокольорові іскри від того місця по всьому тілу. Нервові закінчення - немов оголені. - Але я боюсь, що потім ми будемо шкодувати…

- Про що?

- Про те, що накоїли.

- Ти забагато думаєш про наслідки.

- Інакше б не вижив, - цілує знову улоговинку між шиєю і плечем. І мої сльози висихають.

- Забудьмо про правила, - не знаю, мені благати його ще, чи як?

Я правда в такому сум'ятті. Побувала на грані життя і смерті. В мене стріляли, мене били, я тікала, і повзла в хащах і муляці кілька годин, пливла, бігла, забувалась як дихати. Я хочу відчути, що вижила! Хочу… цього чоловіка. А я завжди звикла отримувати те, що хочу. Я впевнена, що секс з ним буде інакшим. Не таким, який міг би бути на м'яких перинах з інтелігентним ботаніком. Євген - дика і неприборкана гора м'язів, поєднана з розумом. Був би дурним - справді б не вижив. Це очевидно.

Він повертає мене до себе, пронизує неймовірною блакиттю своїх очей.

- Твоя взяла, - шепоче прямо в губи. І цілує. Так як я і хотіла. Глибоко, стрімко, навіть занадто розкуто на грані вульгарності. Як ніхто і ніколи.

Обхоплюю руками його шию, щоб притягнути до себе ближче. Виказую свою потребу в ньому. Великі долоні обхоплюють мої груди, зминають, розганяючи хвилю насолоди по шкірі. Живіт зводить в жазі. Так гаряче і жарко, як ніколи не було.

Він відпускає мої губи, прокладає доріжку неочікувано ніжних дотиків від підборіддя до грудей.

- Від першої миті мріяв це зробити з вами, - каже, зриваючись носом між грудей. Мені стає смішно.

- Ти з моїми цицьками розмовляєш? - від його дотиків трішки лоскотно.

- Мовчи, жінка, - наказує він, голос низький, хрипкий, так що мене плавить від цих звуків. Захоплює губами сосок. І мені справді не до розмов. Вигинаюсь на зустріч цій ласці. Здається, мої груди і були створені всевишнім саме для цієї миті, для його губ, жадібних і жалючих поцілунків, легких погладжувань, стрімких стискань.

Я відчуваю як мене скручує в спіраль, і це з урахуванням того, що він навіть не торкався мого тіла нижче. В легенях збираються бульбашки захвату, від думок, що буде далі.

- Ти зверху, - командує Женя, тягне мене за собою, змушуючи сісти на нього. Я розгублююсь, бо не знаю. що робити. Не знаю, коли він встиг звільнитись від шортів, куди подівся мій халат… Його руки на моїй талії, такі великі, що він легко обхоплює її всю. Тягне вниз. І одночасно намагається знову цілувати груди, які очевидно колишуться у нього перед обличчям.

Моя розгубленість змішується з таким сильним збудженням, що здається серце вискочить з грудей, а щоки згорять від прилитої до них крові. По міліметру його член проникає в мене. І він занадто великий. Як і увесь Євген. Хочеться скиглити від задоволення. Вовтужусь, вбираючи його всього.

- Свєта, ти мене вбиваєш, - шепоче він. - Не можна бути такою маленькою.

- Можна, - шепочу, боячись поворухнутись. Перед очима чорні мушки, і мені лячно ворушитись сильніше, бо лиш один рух і я розлетюсь на міріади різнокольорових скалок. Зараз ця мить на грані оргазму - те що хочеться розтягувати і розтягувати.

Євген робить обережний поштовх стегнами. І все несеться з шаленою швидкістю у пірву. Маховик приходить в рух. Я обпираюсь руками об його груди, і дозволяю самому обирати ритм. Єдине моє бажання зараз - аби не зупинявся. З кожним поштовхом він входить трішки глибше, хоча б здавалося це не можливо. З кожним поштовхом я стогну, і Євген ловить мої скрики губами, змушуючи то цілувати його, то жадібно хапати повітря, щоб не задихнутись в цьому океані задоволення на грані болю.

А потім мені здається що я сама вмираю, бо втрачаю здатність чути чи бачити, лиш все тіло стискається і пульсує навколо неймовірно твердого стрижня, який заповнює мене всю.

Його оргазм я відчуваю десь на грані свідомості. Падаю Жені на груди. Знесилена. Наповнена якось дикою енергією.

- Ти жива? - шепоче мені на вухо.

- Та наче…

- Я не зробив тобі боляче? - в голосі турбота, яку я не чула від нього раніше.

- Звісно ні, - злазити з чоловіка не хочеться. Він виявляється цілком зручний в якості перини. Великий, гарячий, і заколисує мене тим, як здіймаються його груди під моєю щокою. - Можна я так полежу? - питаю в нього сонно. Вся втома останньої доби накочує важкою хвилею.

- Як хочеш. Але краще ляж з боку, - він тягнеться до покривала, і прикриває нас зверху. Обіймає мене, втискаючи в себе. Відверто сказати - поруч з Євгеном, оповита його руками, я відчуваю себе максимально захищеною. Ну хто в здоровому глузді попре супротив такого танка? І зовсім він не мутант напевно. І ніжним вміє бути…