16 Світлана

16 Світлана

Не чекаючи моєї відповіді Ярослав посуває мене плечем і безцеремонно проходить в номер. На щастя його охорона залишилась в коридорі, але мене мало це втішає.

- Чим зобов’язана візиту? – неввічливо питаюсь в чоловіка. Я спітніла, заморена, ноги гудуть, і все про що я мрію, це позбутися одягу, прийняти душ та завалитись в ліжко  і трішки відпочити, погортавши стрічку новин в соцмережах. Набігалась я сьогодні більше, ніж зазвичай у спортзалі.

Тож моє роздратування настирливою увагою нового шанувальника цілком очевидне.

- Хіба має бути привід, щоб зазирнути в гості до красивої жінки? – знизує плечима кучерявий Аполлон. – Вирішив запитати про плани на вечір. І так, мимохіть, – що ти забула поруч з тим невдахою Кувалдою?

Це він зараз про мого мутанта перекачаного? Я оцінила гумор  його кличкою. Але все інше…

- Можна я не буду відповідати на такі особисті питання? – усміхаюсь, удаючи недалеку блондинку. – Ми ще не достатньо знайомі, для такої близькості…

- Ну це можна виправити, маленька, - блондин робить до мене загрозливий крок, я відступаю, упираюсь ногам в ліжко, і ледве втримую рівновагу, щоб не впасти.

- Не треба квапитись, - під його холодним поглядом я почуваю себе незатишно. Вся його удавана люб’язність здається такою ж неприродною, як штучні квіти у вазоні на комоді.

- Любиш довгі прелюдії? – Ярослав робить ще один крок до мене, і кладе пальці мені на щоку, проводить по шкірі ледве шорсткуватим пальцем. Його руки холодні, чи то мені тільки так здається. Але відчуття все одно неприємне. – Я теж.

Він усміхається, і відступає. Мені бракне слів, щоб виразити всі ті емоції, що мене переповнюють. Ще б з ранку, я б сприйняла увагу такого гарного  і харизматичного чоловіка як належне. Але тепер через клятого Євгена, я не можу дивитись на ситуацію, інакше ніж через призму обережності.

Я відчуваю в Ярославі небезпеку. Незрозумілу, але від того не менш смертельну. Тільки не уявляю, як би його спровадити.

- Що ти більше любиш? - відійшовши до мінібару і наливши собі соку питає Скирба. Я вже хочу сказати, що мінералку, але нахаба продовж думку: - Зверху чи знизу? Домінувати чи підкорюватися? Є якісь потаємні бажання?

- От цього я обговорювати точно не буду.  І взагалі. Залиште мене в спокої! – я несвідомо показую пальцем на двері.

- Ти не так зрозуміла, - Ярослав знову поблажливо усміхається. Чорт, як я раніше не втямила, що всі його посмішки такі, ніби він власник всього світу, а я мураха у нього під ногами. – Ти не обираєш. Бо я вже обрав тебе. Але мала б оцінити мої спроби зробити тобі приємно.

- Похабні розмови ви вважаєте приємностями? – ох відчуваю, що рівень мого роздратування наближається до відмітки гнів.

Ще однієї панічної атаки на сьогодні моя психіка боюсь не витримає!

- Яка ж ти ніжна квіточка, - блондин випиває сік, і відкидає сильною рукою волосся з чола і сміється. – Ти ще не чула справжньої похабщини…

-  І слухати не бажаю! І вас не затримую.

- Гаразд, давай хутенько розсовуй ноги, зробимо все по швидкому, - він мені підморгує. – Або телефонуй Жекі Кувалді, хай іде тебе рятувати.

Немає у мене телефону Євгена!

- Йди до дупи! – не стримуюсь я. Ти глянь який прудкий.

Я хочу дістатися до дверей, але Ярослав спритніший перехоплює мене за талію, і кидає на ліжко так, що мені дух вибиває він приземлення.

- Ось це дарма, - він падає на мене, але мені вдається перекотитись в останню мить щоб не бути розчавленою. Проте не вдається втекти остаточно. – Не терплю хамства!

-  Я кричатиму!

- Як будеш вибачатися, і потім теж, - він погоджується, і ривком підтягує мене до себе, та боляче кусає за плече.

Маніяк! Я звісно відбиваюсь і чиню опір. Криючи його матюками, але чоловіка це тільки розпалює. Вражина встиг облапати мене.

Я намагаюсь намацати хоч щось, щоб мені допомогло. Бо мої руки і ноги надто слабка зброя. Відчуваю, що блондин просто грається зі мною. Не демонструючи навіть половини своїх сил. Він то дає мені дихнути ковток повітря, то зминає мій опір. І ще й посміюється, впевнений у власній перевазі.

Але рано чи пізно ця гра йому набридне і що тоді? Судячи з того, що я тут лаюсь і брикаюсь, а я його охорона навіть не зазирнула перевірити, що коїться, допомоги мені чекати ні звідки.

Рука намацує щось холодне, пальці стискаються на цьому предметі, тягнуть і не довго думаючи я гепаю цим Ярослава по голові. Як в класичному фільмі про зґвалтування. Удар настільним світильником приходиться чоловіку в скроню.

 Мій противник обм’якає. Не знаю на скільки він знепритомнів, але часу з’ясовувати і перевіряти силу свого удару я не маю. Треба вшиватися, бо відчуваю, що Ярослав отямиться в дуже поганому настрої.

Я мечусь по кімнаті, не знаючи що робити. За дверима мене чекають два здорових дядька, і навряд чи вони випустять мене помітивши, що їх бос без свідомості. Куди подітися? Я хапаю сумочку і несусь до балкону. Зістрибнути в пісок? І що далі? Де ж той Євген, коли він так потрібний? Прийшов би і використав свої біцепси по прямому призначенню!   

В паніці я приймаю єдине, як на мене, вірне рішення – номер Євгена на цьому ж поверсі, тільки значно далі. Якщо я вже лазила до Олега, то чому б не добратися і до того гада, що втягнув мене в цю брудну історію?