13 Світлана

13

Світлана

Схоже, що поводитись серйозно цей клоун навіть не збирався. Я вже сто разів пожалкувала, що прийшла до нього в номер, бо розгадати його мотиви то буде вище моїх сил. Та і навряд чи воно все вартує докладених зусиль.

Перед очима ще стоїть його мокрий торс, в крапельках води і засмазі. Сексуальний, що аж живіт зводить. Навіть не уявляла, що зі мною може таке статися, після того, як я надивилась вже на пляжі на всіляких чоловіків. Але ж ні. Конкретно цей нахаба викликає у мене цілу бурю емоцій.

Я відсахнулась від його теплого подиху на своїй щоці. І закусила губу від досади. Хам, грубіян, балагур. І абсолютно мені не зрозумілий. От останнє здається і виводило мене з рівноваги найбільше.

- Якщо ти вже прикрився, то ходімо межи людей, - я пішла до дверей, і ледве не перечепилась об рушник на підлозі. Тут же згадала видовище міцних сідниць, які як мінімум напрошуються на те, щоб їх ущипнули.

Бісів мутант складався з одних суцільних переплетінь м’язів. Ані краплі жиру, суцільна атлетична естетика. От точно дарма сюди прийшла.

Ми вийшли  в коридор, та спустились  в ресторан. По дорозі Євген змінювався буквально на очах. Непривітна пика набувала людської подоби, губи розтягувались в посмішці. Не знаю, як так можна грати на публіку, а в душі бути закінченим мізантропом?

- А он і твої друзі! – він вказав на столик з Мариною, Стасом, Олегом, та його шваброю. Тобто  я хотіла сказати чарівною супутницею. Видерти б їй всі нарощені патли, гадині.

Але окрім звичного роздратування до цієї кобили я раптом більше нічого не відчула. Ну хіба ще крапельку сорому за свою недавню нерозважливість.

Біля Євгена я відчувала себе маленькою піщинкою, та водночас його було якось приємно показати друзям. Він виглядав дорого, навіть в простій футболці-поло і світлих джинсах. Відчувалось, що ця людина звикла роздавати команди та наказувати. Прямо як мій тато. Це підкупляло.

- Я рада, що ти дослухалась до моєї поради, і знайшла собі гідного кавалера, - прошепотіла мені на вухо Марина, спостерігаючи за тим, як чоловік робить замовлення.  Я ледве не фиркнула в голос. От що-що а знайомство з цим незрозумілим типом явно не Маринина заслуга.

- Може по сто грам за знайомство? – запропонував Олег. Який вже і до того потягував алкогольний коктейль. Його швабра до речі теж. Моветон. Ми хоч і на відпочинку, та напиватися з ранку це на мій смак перебір.

- Я за кермом, - похитав головою Євген.

Я здивовано глянула на нього, його ж автомобіль лежить догори верхом хто зна де за містом. До речі про це. Щось він не поспішає його рятувати.  А замість того… Очам своїм не вірю! Витріщається на Олегову кобилу! Та що в ній такого, що всі чоловіки від неї погляд відвести не можуть? Відьма вона якась, чи що?

У мене навіть апетит пропав.

- Перепрошую,  я не помила руки, - я вискочила з-за столу, не забувшись «ненароком» поставити стілець Євгену на ногу. Звісно зараза навіть бровою не повів.

Я ж вийшла у вбиральню, ще раз переконавшись в тому, що з цим так званим відпочинком треба зав’язувати. Дістало все до оскомини. Глянула а себе в дзеркало – супер, ще й ніс почервонів та полущився.

Я вирішила, що не маю жодного бажання повертися за стіл, до так званих друзів. Думала, може хоч поява Євгена викличе ревнощі в Олега. Хоча кого я намагаюсь обдурити? Олегу на мене начхати. А мені здається стає начхати на нього. Ще сам буде шкодувати, і вишукувати мою увагу. Але Свєта пташка горда, тепер Олежка нічого не дочекається.

- У нас поганий сервіс? Чи ви засмучені чимось іншим? – пролунало над вухом.

Я повернулась до людини, яка зі мною говорила. Чоловік. Ще один на мою голову. Але цей був не такий, як ті що мене розсердили. Здавалось він зійшов з екранів якогось фільму про скандинавських богів. Підкачаний, блондинистий, з бронзовою засмагою, і товстим золотим ланцюгом на шиї, що відразу привертало погляд до її габаритів. Золоте волосся кучерями і кільцями крутилось до плечей.

- Думаю, вам не сподобається моя відповідь, - я зітхнула. Ну не казати ж йому, що в цю саму мить я крила неприємними словами весь чоловічий рід.

- Невже? Хтось з персоналу вам нахамив?

- Ні, що ви. Річ далеко не в персоналі, а в чоловіках.

- Здається, вам просто зустрічались не ті екземпляри, - він сліпуче усміхнувся. – Я Ярослав, власник цього готелю. І дуже хотів би вас чимось пригостити, бо мене засмучує, коли мої гості ходять по готелю невдоволені.

- Який у вас підхід до клієнтів, - я мимо волі усміхнулась.

- Індивідуальний! – мені прилетіла ще одна карколомна посмішка.

- Я таке схвалюю, - навіщо  я з ним фліртую, я б і сама сказати не могла. Можливо хотілось нарешті відчути себе в центрі уваги.

Але на горизонті раптом з’явилось перекачане козлище, і мій настрій який щойно почав підніматися, знову скотився на відмітку нуль.

- Світлано, ось де ти, - він ухопив мене за руку. Вкотре за сьогодні! Скільки можна шарпати так, наче я його власність?! – Замовлення вихолоняє, ходімо.

І потягнув мене від втілення Тора назад до друзів.