12 Євген

12

Євген

Півдня витрачено, а толку ноль. Бо ця Свєта не Настя, а я ідіот. Треба було знайти більше фоток Насті. Але якщо бути відвертим то дівчата справді дуже схожі, як і всі дурнуваті баби, які роблять тюнінг зовнішності!

Однакові фігури, однакове біле волосся довжиною довше лопаток, підкачані губи, намальовані брови і нарощені вії. Та ще й що одна, що інша з якогось хріна труться біля субтильного типчика.

Не дивно, що з урахуванням сонцезахисних окулярів, я їх переплутав. Бо поспішав.

Я зайшов у свій номер, який так і не здав, бо не хотів привертати до себе увагу своїм виїздом. Не сумніваюсь, що за мою ведеться спостереження в цьому готелі. Ввімкнув на всю потужність кондиціонер, і зняв футболку, яка вже була просякнута потом.

Свєта пішла далі коридором. І якщо відверто то мене вона зараз цікавила найменше. Спекався дурепи і слава Богу! Це ж ходяча катастрофа, а не жінка! Створити стільки неприємностей одній людині за якісь чотири години це ще треба вміти. Не заздрю  я тому чоловіку, який з нею одружиться!

Проте згодом я зрозумів, що без Світлани я нароблю ще більших дурниць. Провертати черговий фокус з викраденням я не хотів, а добратися до Насті треба. І при цьому варто зробити це не дуже привертаючи увагу.

Тож скористаюсь запрошенням на обід. Треба розвідати всю обстановку, а не перти напролом.

Михайло цінував мене за вміння імпровізувати. Я був непередбачуваним, вороги не моли мене прорахувати, а босу це було на руку. Але як виявилося я сильно зазнався і розслабився. До чого мене привела ця помилка вже і так ясно.

Стук в двері пролунав як тільки я вийшов з душу, замотаний в рушник. Я напружився. Хто б це міг бути з урахуванням того, що  я нікого не чекаю? І поки я обережними кроками як кіт крався до дверей, ті прочинились навстіж!

- Ти ще не готовий?! – нахабно запитала Світлана, вриваючись в мій номер.

- Двері закрий! – гаркнув на дівку я.

Але вона не квапилась, замість того повільно кивнула і як загіпнотизована продовжила витріщатися на мене.

- Може мені вже і рушник на підлогу скинути, для повноти картини? – не витримав її погляд я. І пройшовши повз дівчину, таки зачинив двері, не стримуючи роздратування.

- А скинь! – озвалась блондинка, проте я відмітив як вона почервоніла. Щоки кольору буряка. Може вона тільки намагається вдавати з себе нахабу?

Та я не став відмовляти собі в задоволенні збентежити її ще більше. Зрештою маю ж я хоч якось відігратися за її витівки в «газелі»?

- То чого ти зайшла? – запитав і кинув вологий рушник їй під ноги. – Подобається?

- Ееее… за тобою, - голос у Світлани зазвучав придушено, ніби їй в горлі щось заважало говорити. І відповіла вона лише на одне питання.

Я ж зробив вигляд, що нічого такого не відбувається. Повернувся до шафки і вийняв звідти чистий одяг. Хоча, клянусь, відчував як мої сідниці свердлять поглядом так, що вони ось-ось диміти почнуть.

І ніби і не вперше на мене жінка дивиться, але ця Світлана… Щось в ній таке є, якесь поєднання невинності з дурістю, чи як його по іншому назвати, що лоскоче мені нерви. Вона як я – ніколи не знаєш, що утне наступного разу.

- Я що дорогу  в ресторан не знаю? – поцікавився натягуючи боксери і ховаючи стояк. Так, думки про Світлану і її погляд зробили свою справу, і в котре за день я відчув збудження.

- Я подумала, що нам треба поговорити, - коли я повернувся, Світлана стояла до мене спиною.

- Ти ще й думати можеш! Ну треба ж! – я показово здивувався.

- Я багато чого вмію, - вона повела плечем. – І взагалі не сваритися прийшла. Хоч ти і заборгував мені телефон…

- То справа в грошах?

- Ні! – Світлана ризикнула повернутися. Щоки у неї все ще були в червоних плямах, але в погляді читалось полегшення, коли вона помітила, що на мені вже є одяг. -  Я не розумію, чому ти вирішив мені підіграти, хоча всіляко не давав добратися до готелю! І хочу почути пояснення, перш ніж ми підемо до моїх друзів.

- Може мені просто нудно?

- І ти розважаєшся викраденням дівчат та тим, що потім вдаєш їх хлопців?

- Ні. Є простіше пояснення, - я усміхнувся, а Світлана важко глитнула слину. Я ж пройшовся поглядом по її фігурі, одягнутій в легкий білий сарафан, який робив Світлану схожою на ляльку барбі. Вона чекала пояснень, я ж не квапився. Підійшов до неї ближче. І схилившись прошепотів на вухо, ніби довіряв велику таємницю: – Я закохався. З першого погляду.

- Клоун!