11 Світлана

11 Світлана

Я вирвалась з його ведмежої лапи! Сама не вірила, що мені це вдалось! Кинулась до самокату, і тільки потім зрозуміла, що уявлення не маю як ним керувати! На його ручці було кілька кнопок, які я почала натискати не дивлячись.

Дорогоцінні секунди спливали. Я розсердилась на свою незграбність. Доберусь додому і скажу тату нехай купе мені такий самокат. Розберу його до гвинтика, щоб не потрапляти в подібні ситуації.

Я просто почала відштовхуватися ногою, щоб від’їхати на безпечну відстань від Євгена і власника самокату. Нарешті щось почало вдаватися. Бо коли я набрала пристойну швидкість і стала на поличку двома ногами моя швидкість почала суттєво зростати.

Я переможно озирнулась на свого викрадача. Той неквапливо йшов за мною, а позаду хлопець, якого я збила, направив в мій бік руку ніби хотів щось показати.

Самокат встав як вкопаний. Я втратила рівновагу і полетіла через руль. Зіткнення з асфальтом пройшлось вогнем по оголених колінах. От же ж блін!

Тільки коли я покректуючи як стара бабця звелась на ноги, і спробувала знову поїхати, зрозуміла, що власник самокату використав дистанційний пульт, щоб зробити блокування коліс. Ну чому мені сьогодні так не щастить? Бігти з розбитими колінами мені абсолютно не хотілось.

А качок за кілька кроків наздогнав мене, що означало, що мій черговий забіг - марна справа.

- Чому ти так вперто відмовляєшся від допомоги? – порівнявшись зі мною запитав Євген.

- Якої в біса допомоги?! Ти що не чув?  Я тебе не розумію, я не Настя, я не потребую ніякої допомоги, окрім я  к добратися до готелю і обробити свої рани! – таке враження ніби кидаю горохом об стіну. Тільки стоїть і дивиться, розчавлюючи мене своєю енергетикою.

-  В готель значить?

- Так! У мене там чимало дорогих мені речей, і друзі!

- Шмаркач отой, - чомусь потемнівши поглядом уточнив Євген.

- Не шмаркач! У Олежки просто інтелігентна зовнішність! І ти що слідкував за мною?

- Авжеж!

- Збоченець! – я спалахнула, уявивши, що він бачив, я к я випала з Олегового балкону.

- Гаразд, давай по хорошому, - качок зітхнув. – Я втомився бігати за тобою цілий день. Давай ми повернемось в твій готель, і ти збереш найнеобхідніше?  А потім ми розберемось з Мішиним спадком, і розійдемось кожне своєю дорогою.

- Гаразд, - в готель мене влаштовувало. А там я зателефоную тату і цього придурка заламає ОМОН! А  повернусь в Київ, і забуду сьогоднішній день як страшний сон.

Уклавши це перемир’я, ми рушили до берегової лінії. Я все так само не розуміла, чому ми не викликали таксі. Йти пішки із пораненим коліном річ не приємна. Але Євген вів себе так, ніби все гаразд. Тільки витер бруд і пісок з зчесаної шкіри вологими серветками, які дістав з свого рюкзака.

Через Євгенове жлобство ми йшли майже півгодини. Та нарешті добрались до воріт готелю і я видихнула з полегшенням.

Невже моя дурнувата пригода скінчилась, і я нарешті в безпеці?

Від хвилювання і полегшення голосно забурчало  в животі. Вже ж бо час обіду! А у мене режим. Я їм невеликими порціями, але завжди своєчасно. Вже уявляю, як  я прийму душ, піду в залу ресторану  і візьму собі м’яса! Після такої незапланованої пробіжки і нервових стресів, мені точно потрібно протеїн  і білки.

Ми зайшли в прохолоду будівлі і тут я відчула, як мені погано! Плечі пекли, так само як і ноги, обсмалені на сонці. Я ж навіть не намазалась сонцезахисним кремом сьогодні! Ноги гули від втоми. Збиті ділянки пульсували.

А ще я була розпатлана, спітніла і некрасива.

- Свєта! – з диванчика в холі до мене кинулась Марина. – Господи, ми вже думали телефонувати Валерію Івановичу! Ти не поїхала на острів і не відповідаєш на дзвінки…

Я кліпнула віями, помітивши далі всю чесну компанію. Ну окрім тої хвойди, що терлась з Олежиком.

- Телефон загубила, - зітхнула я, і побажала собі провалитися крізь землю.

- Так де ти була?

- А ми … гуляли, - боже зараз Олег побачить мене такою! Це просто капець!

- З ким? З…? – Марина питально глянула мені за спину.

- З Євгеном! – я зиркнула на Олега. А дістав уже! Хоч би підійшов і спитав як у мене справи! – Ми сьогодні познайомились… Це до речі моя найкраща подруга, Маринка!

- Але ж ми домовлялись.., - розгублено протягнула Марина поїдаючи мого мутанта поглядом. Гей, слину підбери, у тебе хлопець є. А Женя хоч і страшний, але зі мною!

- Забудь! – я махнула рукою. – То була дурна ідея.

Обернулась, щоб перевірити, чи не повівся на Маринині бісики Євген. Він стояв прифігівший. Не розумію чого тільки? І дивився кудись за Маринину голову. Я прослідкувала поглядом. Знову ця швабра, що біля Олега крутиться!

- Приємно познайомитись, - відмер Женя. І усміхнувся Мариші. У мене по серцю шкрябнула голка. Це чого він їй так усміхається? – З вашого дозволу ми в душ піднімемось… Набігались сьогодні.

- Звісно. Але ж спуститесь на обід? – бачу що Марину прямо розривало від цікавості.

- Авжеж. Саме це ми і планували із Світланкою, - Євген продовжував випромінювати дружелюбність. Ну дякую, хоч зорієнтувався і підіграв мені перед Мариною. А вона вже зараз напустить туману перед Олегом. – Вона обіцяла мене познайомити з своїми друзями.