9 Світлана

9

Світлана

- Дякую, хлопці, - вигулькнув із-за тенту мій хижак. -  А то всі їдуть і не зупиняються. Хоч у вас совість є.

- А..,  - розчаровано протягнув мій новий шанувальник з грошима. – То це приманка…

Він облишив мене,  і пішов назад до кабіни. Але Євген його випередив, і ухопився за двері.

- У нас місця для вас двох немає, - озвався водій. – Машина не гумова!

- Ми і в кузові можемо. – знизав плечима бугай.

Що?? Я і в якомусь кузові? Він що з глузду з’їхав?

Але потім я озирнулась на трасу по якій їхав нескінченний потік вантажівок. І мені різко перехотілося йти пішки самій. Це ж я тільки кілька кілометрів пройшлася. А вже за хвойду дві людини прийняли. Ні-ні, краще вже з качком в кузові.

Доберусь до Коблево, і втечу там.

- Ну якщо наполягаєте, - водій, який упіймав Євгенів погляд, якось миттю став серйозним, і тільки кивнув.

Пасажир «газелі» незадоволено відкинув краєчок тенту з порожнім кузовом, звідки тхнуло бензином.

- Дами вперед, - в клоунському жесті схилився мутант. Я зневажливо хмикнула.  І як  я туди залізу? Ні драбинки, ні сходинки, ще й борт піднятий! Зрозумівши, що  я не планую самотужки перелазити в засіб пересування, Євген безцеремонно схопив мене під руки і буквально вкинув в кузов, ще й по сідницях плеснув, і легко застрибнувши слідом.

Я мовчала, вмостивши дупу на брудному запасному колесі. Більше тут і присісти було нікуди. Вирішила ігнорувати свого викрадача так довго як зможу. Виявилось що не довго. Бо тільки «газель» рушила, як я виявила ще один її недолік – в кузові не було за що триматися.

Він несподіванки мене кинуло прямо на Євгена. Це вже прямо якась традиція падати на нього  автомобілі. Але цього разу у мене не було істерики. Тож я відчувала все геть по іншому. Він був на дотик як скеля. А його запах, після того клятого поцілунку, геть забив мені памороки.

- Пусти! – гаркнула на нього так, ніби це він на мене впав. – І припини мене лапати, збоченець!

- Ну якщо тобі подобається качатись по підлозі, - бугай перестав мене підтримувати, і я знову ледве не впала.

- Ага, знущайся з мене, - я так-сяк присіла, і ухопилась рукою за іржавий борт. – Я ж не рівня тобі, слабка жінка, можна і відігратися. Це не те, що наваляти двом чоловікам, які ледве не зґвалтували мене!

- Не перебільшуй, - не повів і бровою Євген на мою шпильку. – Тебе і пальцем ніхто не зачепив.

- Але вони хотіли! – мені було ще більше образливо. От це чоловіче зневажливе «сама винна», яке так і читалось  в погляді його блакитних очей, воно реально бісило. – І на майбутнє, як голосуватимеш на трасі – вдягни перед цим хоча б ліфчик під майку.

- Що? – я знову відчула що червонію. А цей гад безцеремонно пройшовся пекучим поглядом по моєму бюсту. Від такої нахабності мої соски затверділи, і ще дужче напнули тканину. Так, ніби він вже торкнувся грудей. Козлище! – Та є у мене ліфчик!

Так, я збиралась ретельно на той острів і те бісове викрадення. Олежка мав врятувати романтичну дівчину, і потім я мала виглядати красиво в цю мить. Тож білизна на мені була. Дорога і красива! Але гіпюрова. Тоненька.

Євген чуттєво усміхнувся. Але виглядало те як насмішка.

- На, дивись, придурок! – я реально розсердилась. Він мені ще і не вірить. Я з пересердя задерла футболку, щоб продемонструвати йому, як він помиляється.

- Блять! – гримнув викрадач і його очі стали кольору грозового неба від незадоволення. Щось новеньке, здається він належить до тих, хто жінок ще й побоюється. Особливо коли вони красиві, і сексуальній білизні. Ну тримайся, я тобі влаштую цікаву поїздку! На все життя запам’ятаєш, як зневажати білявок!