7 Євген

7

Євген

- Та чхати мені як ти там себе зараз називаєш! – гаркнув на блондинку я.

Тупа, навіжена баба, що з якось дива вирішила, що вона безсмертна.

- Будеш рипатись, - загрозливо сказав їй. – І я тебе на одну долоню покладу, а іншою приб’ю. Як комара. Ауч! Бля!

Далі говорити я вже не міг, бо курва не розгубилась і не злякалась, а врізала мені коліном між ніг. Я відступив від неї, і зігнувся навпіл, пересилюючи бажання сісти навпочіпки. Кого били по яйцях, той знає.

А Настя-Свєта вихопила з моїх пальців пістолет, і з переможною посмішкою направила його на мене.

- А тепер, - вона навіть не поглянула, що зброя на запобіжнику. – Тепер. Ти доправиш мене де взяв, богатир.

- Ну якщо тобі так хочеться, - що вона зі мною творить? Причанадли ще ниють після удару, але від того як вона сексуально виглядає в позі стрільця… еге ж заворушилось все  і ожило. Стерва, але сексапільна, цього  в дівки не забереш. Шкода, що хвойда.

Остання думка мене злегка отверезила. Не треба забувати з ким я маю справу. І годі витріщатися на її засмаглі ніжки в коротких шортиках.

- Але май на увазі, тебе там вже чекають, - тут я не  блефував. Бо вчора помітив людей Скирби в готелі.

- Авжеж чекають, розумнику! – самовпевнено кивнула Настя.

- Ну тоді ти розумієш, що вони з тобою зроблять?

- Ти мені зуби не замовляй! А краще піднапряжи свої м’язи в постав автомобіль як треба.

Я розсміявся. Вона це зараз серйозно? Машина з’їхала в кювет, і перевернулась на дах. Тут без евакуатора ніяк не впораєшся.

- А от думати треба було, перш ніж кидатися на мене з кулаками, - відповів я.

- У мене була панічна атака, - буркнула дівчина.

А я подумав, що до міста повертатись ближче, ніж йти степом до дач. А в місті можна поцупити автомобіль. І вже тікати з комфортом. Звісно існувала небезпека нападу. Але з іншого боку - так цій стерві блондинистій і треба. Може після того, як побачить що бандити Скирби налаштовані не в іграшки з нею грати, нарешті усвідомить, що я її єдиний шанс залишитись в живих.

- Зараз підемо, - я обійшов дівчину дугою, вдаючи що мене дуже турбує пістолет. – Я тільки речі дістану свої з багажника.

Там у мене був «тривожний» рюкзак. Змінний одяг, аптечка, кілька дрібниць на випадок, якщо тікати доведеться швидко.

- Виклич таксі! – раптом наказала дівчина. – Я йти хто зна стільки пішком не буду.

- Підеш, - не погодився з її пропозицією я.

Службу таксі в Коблево контролюють люди Скирби. Викликати автомобіль сюди, це як подати себе гаду на блюдечку золотовою каймою. Тепленькими.

- Козел!

Я не став сперечатися. Аби тільки по дорозі коників не викинула, і йшла мовчки.

Ми покрокували в напрямку траси. Настя йшла спокійно, час від часу зло зиркаючи на мене. Руку з пістолетом вона давно опустила – тримати його увесь нас наведеним на мене їй звісно було б не просто, звички не має.

Проте дівчина виявилась недурною в іншому. І варто нам було вийти на трасу почала зупиняти автомобілі. Ті зупинятись не хотіли. Воно і зрозуміло.

- Ти якщо вже надумала голосувати, то хоч зброю сховай, - не стримав я шпильку.

- За пазуху чи куди? – вона провела вздовж свого тіла рукою, демонструючи, що немає ні сумки ні кишень.

А я знову залип на її фігурку. Біла футболка і короткі шорти обтягувати струнке тіло дівчини, не залишаючи простору для уяви. Здається, вона навіть ліфчик не носить. І крізь тканину можна вгадати обриси її сосків. Чи то у мене уява розігралась не на жарт?  Чи може головою вдарився при аварії?

В горлі миттю пересохло, і я потягнувся до пляшки з водою.

-  У тебе була вода? – обвинувально промовила дівчина. – Ану дай!

Вона знову навела на мене зброю. Але тут їй вже уступати я не збирався. Тому незворушно відкрив пляшку, і демонстративно відпив. Настя-Свєта незадоволено засопіла.

- Чарівне слово забула, - бризкаючи водою собі на долоню і протираючи чоло заявив я.

- Козел! -  в своєму стилі відповіла блондинка.

- Коза. І без води, - я знизав плечима, і прибрав воду в рюкзак.