5 Світлана

5

Світлана

Щось мені ця ситуація взагалі не подобається. По-перше я ніяка не Настя, і цей Євген, якщо він взагалі Євген, міг би бути уважнішим і краще запам’ятати моє ім’я. По-друге, він діє зовсім не за планом, і поводиться занадто нахабно. А, по-третє, щось він не дуже скидається на людину, якій треба мої гроші.

Останнє мені поволі доходить в мій збентежений і розгублений мозок. Дорога автівка, на яку я спочатку не звернула увагу, бо для мене це ніби норма. Футболка явно не з масмаркету, на руці помічаю масивний годинник… Ой, щось мені зовсім не добре.

А тим більше, що ми їдемо вже в якихось полях, і навколо ні душі. Жодної автівки на зустріч не трапилось. Пупутньої теж не було, я навіть навмисно озирнулась. Тільки курява з-під коліс за нами стоїть.

Зараз завезе мене невідомо куди і там поглумиться над моєю беззахисною тушкою.

Так ми не домовлялись!

- Женю, - я вирішила перейти на менш офіційний тон. – А куди ми їдемо?

- В безпечне місце, - вперше від його голосу у мене пробігають тілом сироти. Небезпечний голос. І сексуальний. Як раніше не розчула.

- Так! – треба зупинити цей фарс поки все не зайшло занадто далеко. Поки ще місто видно на обрії, і я зможу повернутись в безпеку. Бо його «безпечне місце» ніяких хороших асоціацій у мене не викликає. – Зупини автомобіль, негайно! В останнє кажу!

Звісно чергова моя вимога на цю скелю не справила жодного ефекту. Він як крутив недбало кермо, так і продовжив своє зайняття.

-   Я передумала! Ясно?! – ой, а до мене здається підкрадається істерика. Це геть не добре. Бо там де істерика, там панічна атака. А я цього не хочу. Замкнутий простір починає тиснути на мене. Повітря бракне. – Зупини, поки у мене не трапився серцевий напад, ідіот! Мені треба на свіже повітря! Я не хочу гратись в ці викрадення!  Я передумала!

- Будеш галасувати – заклею рот і зв’яжу, - ніби між іншим повідомляє Євген. І легким жестом виймає з бардачка моток клейкої стрічки та кладе її на пасажирське сидіння поруч з собою. Ой не треба зв’язувати і кляп! У мене… навіть уявляти не хочу що буде у мене від такого! Але фантазія підігнала адреналін, чи що там відповідає в організмі за напади паніки. І мені стало ще гірше.

Ну все. Це кінець. Зазвичай панічний напад у мене проходить більш-менш легко, бо я навчилась уловлювати його початок, регулювати дихання в такі моменти, зосереджуватись на дрібних відволікаючих деталях. Але зараз все йде не так.

Серце раптом розганяється до неймовірних оборотів, живіт зводить болісний спазм, шкіра вкривається липким потом, і тіло виходить з-під мого контролю. Мені вже плювати на все, на погрози і те що відбувається навколо.

Не розбираючи що потрапляє мені в руки, я ухопила щось тверде, що лежало на сидінні поруч, і почала цим гамселити свого викрадача. Всюди куди могла дістати. Тобто по голові. Не дивлячись, він спробував вирвати у мене з рук якусь товсту теку, і одночасно намагався керувати автомобілем. Дзуськи! Я тягнула зброю на себе, а коли мені того не вдалось, кинула дурну теку і почала лупити по його голові кулаками, хапати його за волосся, що вислизало з моїх рук, намагалась роздряпати йому обличчя.

Хруснули чорні окуляри, але мені вдалось підчепити пальцем його ніздрю, на манеру риболовного гачка. Євген з загарчав, і дуже нецензурно виразився, грубо віддираючи мої руки від свого обличчя. Авто кидало  по дорозі, бо кермувати я йому теж нормально не давала. Погано, що я не можу дістатись більшого,  і гепнути його наприклад по яйцях, як він того заслуговує, негідник! Зашипіла від болю, коли сталеві пальці зімкнулись на моєму зап’ястку, і мусила розтиснути руку і відпустити ніс.

Але добре було і те, що мене злодюга теж не міг дістати, лише відбивався від моїх нападок. Тож я була майже безкарна в цю мить. Та і відверто сказати, чхати я хотіла на якісь покарання. Я навіть спазмованим горлом не могла якогось слова з себе вичавити, лише гарчати, шипіти і стогнати. І ухопити злодія за вухо, та потягнути на себе щосили.

А от Євген не скупився на епітети і погрози. Я таки вивела його з рівноваги, проте пропустила всю його лайку повз вуха.

За нашою бійкою ми геть забули про дорогу. Тож коли відбулось щось не чуване, я навіть не зрозуміла що коїться. Автомобіль раптом захитався, мене кинуло з силою на Євгена, я полетіла в короткий політ, перелітаючи його сидіння і падаючи на кермо, все перевернулось навколо. Запищали запізніло гальма. Хлопнула подушка безпеки, і мене розплющило, притискаючи між подушкою і чоловіком.

В автомобілі запанувала тиша. В якій чітко і гучно відбулось… звільнення мого наляканого кишечника від газів.