Оповідання

                                             11.06.2011. - 26.07.2011

                          Про Бога, янголів та людей і який між ними зв'язок – одна з моїх  версій.

   Полковник нервувався, як завжди перед розмовою з цією чортовою людиною-зіркою, а насправді, з худеньким, довготелесим та чорнооким хлопцем. Максим зайшов, чемно привітався, сів на стілець і з цікавістю глянув на полковника, пронизуючи його своїм веселим поглядом. "Ага, каналья, не на того напав!" - на глибокому рівні свідомості подумав полковник. Він теж був не аби хто, а один із перших індиго, міг читати чужі думки та захищати свої. Ну, не так прямо читати, як зірки, а швидше відчувати емоційну складову думок і трошки вловлювати сенс.

   Полковник нічого не сказав, тільки крякнув – і відкрив перед Максом ті куточки свого мозку, де зберігав судові документи, які бачив та запам'ятав. Це були дані всіх слідчих груп щодо всіх підсудних, висновки експертів-криміналістів, експертів-психіатрів та експертів-політологів найвищого рангу, а також результати таємних голосувань у світовому парламенті щодо кожного підсудного з відповідними печатками та підписами. Все чин-чином, робота була зроблена величезна, все чесно і професійно. А інакше із зірками й не можна.

   Макс насупив брови, закрив свої чорні і одночасно ясні, як два прожектори, очі і повільно злетів над стільцем. "Зчитує інформацію, осмислює, тому й втратив контроль над тілом", - подумав полковник. Він звичайно знав, що Макс літун, бо саме завдяки цій здатності хлопцем так зацікавилися спочатку українські спецслужби, а потім і світові.

   Макс виявив себе як левітатор ще у момент народження. Пологи були важкі, лікарі накололи  його мамці купу стимулюючих родову активність ліків і наказали щосили тужитися. Ну, вона й тужилась, так, що дитина кулею вилетіла на волю і мало не впала за межі родового столу, але в останній момент раптом знялася в повітря і зависла над очманілою породіллею, наче повітряна кулька на мотузочку-пуповині. Акушерки з жахом дивилися на літаюче немовля, яке склавши ручки на грудях, а ступні ніжок на плечах,з цікавістю оглядалося на всі боки, роздивляючись все навколо зовсім дорослим і осмисленим поглядом. Ну, одна медсестра втратила свідомість, а в іншої нерви виявилися міцнішими, вона спіймала дитину і виконала всі потрібні дії.

  З того часу Макс був під постійним наглядом безлічі фахівців, які вивчали його, а також виховували та навчали. Це була перша людина-зірка, як їх охрестили в спецслужбах, а пізніше знайшлися й інші.

  Через декілька хвилин Макс розплющив очі і опустився на стілець.

- Ну, чого ви хочете? - спитав він.

- Ясно чого, привести до виконання... — тихо сказав полковник. Йому було соромно, що він, кадровий військовий, розвідник, дорослий чоловік просить діточок виконати таку роботу. Але ніхто інший із усіх спецслужб не хотів і не міг спілкуватися з Максом, адже думки всіх інших, крім нього, полковника, той бачив як на долоні.

   - Я розумію вас, це все справді негативні особистості, що заважають прогресу та розквіту планети, - сказав задумливо Макс. - Але ж ми зірки! Ми ж дали слово! Ми не будемо, не хочемо і не можемо вбивати!

   - Макс! Ну чому? Адже це справжні криваві вбивці, що доведено ретельним розслідуванням та судом усієї планети!

   - Вбивати, вбивати і знову вбивати! Скільки можна вбивати! Нікого не можна вбивати! - раптом вигукнув Макс і схопився з стільця, люто блискаючи чорними прожекторами очей.

   - То що, мені доповісти парламенту, що зірки відмовляються виконувати вирок? - спитав полковник.

   - Зачекайте, я пораджусь зі своїми, - невдоволено буркнув Макс.

   - З якими своїми, з якими своїми, з дітьми віком від трьох до шістнадцяти років? Ти ж майже доросла людина, Максе, ти просто зобов'язаний ними керувати! - здивовано сказав полковник.

   - Які ви дивні. У нас ніхто і ніким не керує - ми не сприймаємо авторитаризм, ми всі вільні особистості і рішення приймає кожен окремо, начебто ви не знаєте, - сказав Макс майже з презирством і знову заплющив очі, попередньо вхопившись за поручень стільця, мабуть, щоб знову не злетіти.

    Так, всі знали дуже добре, що діти-зірки не сприймають авторитаризму. На цьому вже добряче обпеклися. Як це було. До однієї маленької дівчинки-зірки приставили вчену жінку, професора якихсь наук,  яка дуже не сподобалася своїй  підопічній. І ця дама померла просто на уроці, не дуже ласкаво змушуючи дівчинку-зірку щось робити, потрібне для її експериментів. Впала на підлогу замертво – і все. Вся світова спільнота запанікувала, у пресі з'явилися заклики знищити "чортових виродків", усі спецагенти, вчені та вихователі зірок раптом відмовилися від своєї роботи, а діти-зірки опинилися у небезпечному та ворожому вакуумі.

    Але Макс, найстарший, якому було років п'ятнадцять, врятував становище. Він оживив уже два дні мертву даму. Просто оживив і все, без коментарів! Він і сам не знав, як він це зробив, але зробив. Щоправда, після цього Макс знепритомнів, спав дві доби під крапельницями, мало сам не помер, але одужав і заспокоїв світову спільноту. Макс від імені всіх дітей-зірок пообіцяв, що ніколи жодна людина не постраждає від їхніх дій, і що вони вже між собою про це домовилися. Але надалі вчених, вчителів та охоронців кожна дитина-зірка вибиратиме собі сама з представлених кандидатів. І всі заспокоїлись.

    Але не використовувати таку чудову властивість, як можливість моментально зупинити серце будь-кого і де завгодно (що стало ясно пізніше) у світового уряду не було сил. Тому вони й влаштували цей суд і тому послали полковника Глушка, на прізвисько Старий Лис, умовити дітей-зірок допомогти владі. Та й врятувати гроші платників податків, які лилися рікою на всякі гострі потреби розшуку злочинних банд по горах і лісах, терористів в аеропортах та знешкодження кривавих диктаторів у своїх палацах серед сонму ні в чому не винних людей.