Глава 37

♔ Пітер Батлер ♔

Дивно, якщо згадати, що наші погляди на життя мають залишатися приблизно однаковими, то цілком і повністю припиняєш розуміти значення слова "приблизно". Ще нещодавно я ненавидів батька і був впевнений у тому, що ніколи не повернуся у місто, яке ненавиджу, не погляну в очі матері, що так низько впала в моїх очах, не зустрінуся з Керол. Але що зараз? Я в Лос-Анджелесі, борюсь за справедливість для чоловіка, якого колись і знати не хотів, підтримую матір, з якою ще донедавна не спілкувався і навіть з днем народження не вітав. А Керол? Я не просто повернувся до неї й поглянув їй в очі, але й зробив головною підозрюваною. Це приблизна стабільність?

Якоїсь миті мені починає здаватися, що моє життя цілком і повністю перевернулося, проте щастя ці зміни явно не приносять, адже почуваюся жахливо. Тіні минулого, про які я вже було й зовсім забув, люди, чиїх облич не пам'ятаю... і це, на жаль, лише початок списку, який не має кінця.

Зараз я сиджу за столом і ще раз роздумую над справою про вбивство батька. Так, існувало багато людей, які бажали йому смерті, але який сенс наймати кілера? Чому кілер залишив по собі скільки слідів? "SK" ж раніше не залишав слідів, то що змінилось?

Я взяв до рук ручку і почав послідовно перераховувати жертв цього жорстокого вбивці, починаючи з бідного алкоголіка і закінчуючи дівчиною, котру знайшов у своєму ліжку. Що спільного? Лише знак... І на тому все...

Ми й досі не знали імені дівчини, котра сиділа в моїй кімнаті. Жодних слідів, крім надпису, жодних доказів, крім слів померлої, які я так і не зміг зрозуміти. Розмова з Керол лише загострила все й сплутала всі карти.

Її слова, її телефонні розмови — це дві абсолютно різні речі. Дівчина чогось боїться, але чого? Можливо, їй погрожують? А, можливо, вона боїться, що її покарають за вбивство? Єдиний правильний вибір — це познайомити Керол з мамою, але раптом це все не так, як я думаю і тоді це її ранить ще сильніше, ніж будь-що до цього.

Мої роздуми перериває мама. Вона сідає за стіл навпроти мене і простягає чашку з чаєм, запитуючи:

— Ти все ще працюєш?

Легенько посміхаюсь, а потім роблю ковток гарячого чаю. Дивно, ми досить довго не спілкувалися, проте вона ще досі пам'ятає те, що я люблю чай без цукру, ще досі зберегла мою улюблену чашку. Мері турбується про мене, хоча часом ще й досі прикидаюсь, що мені все одно, але помічаю це.

— Я майже закінчив, мамо, — спокійним тоном говорю, дивлячись на неї.

Жінка лише нервово посміхнулася, після чого додала:

— Вже сьома ранку, а ти ще навіть не лягав спати... Ходи... Відпочинь... Я не можу дивитися на те, як ти мучиш себе, — вона робить паузу і між нами починає панувати всім знайома тиша.

Я не можу зрозуміти, що відчуваю в цей момент. Якоїсь миті мені починає здаватися, що знову маю маму, яка про мене думає, а потім починаю боятись, що все це лише ілюзія. І в цей момент чую:

— Сину, ти зовсім себе не жалієш...

Я обережно встаю зі стільця і підходжу до неї, кладучи руки на її тендітні плечі, говорю:

— Я обіцяю, що скоро буду менше працювати й приділятиму тобі більше часу... Ми з тобою будемо жити набагато краще, ніж до цього... Поїдемо звідси до Нью-Йорка. Ти можеш не вірити, але то прекрасне місто, в якому життя йде настільки швидко, що часом не помічаєш того, як минають години, за ними дні, місяці, роки...

Мати втомлено зітхнула, а потім сказала:

— Лос-Анджелес теж не маленьке містечко, але, як бачиш, в ньому так і не знайшлося місця для нас... Тепер, коли слідство йде, розкриють всі гріхи твого батька. То для нас буде кінець, Пітере. Я просто не знаю, як буду дивитися в очі сусідам, знайомим чи просто прохожим. І, куди б ми не втікали, це відчуття ніколи не зникне. Ми житимемо в пеклі лише тому, що не заслуговуємо на інше життя, а Чарльз спокійно спочиватиме.

Я усміхнувся краєм губ, після чого сказав:

— Батько не був таким святим, яким ти його хотіла бачити... Ми обоє це знаємо... І тобі доведеться рано чи пізно усвідомити цей факт. Можливо, розкриття його таємниць врятує комусь життя, адже дівчина, яку знайшли в нашому домі була ні в чому не винна.

Жінка кивнула. Через якусь мить в сусідній кімнаті почувся телефонний дзвінок. Я опустив руки, в потім пішов в сусідню кімнату. Швидко знайшовши телефон, що лежав на комоді, підняв слухавку. По той бік почувся знайомий голос. Він належав моєму другу, якого після нещодавньої зустрічі з Керол, я попросив прослуховувати її телефон. Майже одразу запитав:

— Маєш щось важливе?

Після декількох секунд мовчання чоловік сказав:

— Маю для тебе дуже цінну інформацію, за яку ти неодмінно ще неодноразово мені подякуєш. Твоїй Керол знову телефонували з невідомого номеру і навряд чи це була сусідка, яку та ненароком залила водою, як говорилося раніше. Я думаю, що ти не помилився, коли говорив, що за цим дзвінком може стояти хтось з людей нашого вбивці. Це жінка. Місця перебування не вдалося відслідкувати, проте маю для тебе іншу новину. Завтра опівдні вони зустрічаються біля закинутого будинку.

Я уважно слухав його, а потім сказав:

— Дякую за інформацію... Якщо будуть зміни, то неодмінно телефонуй. Але в мене одне питання: де я маю шукати той закинутий дім? Ти знаєш скільки їх в усьому місті? А раптом це десь за містом, то що тоді?

Хлопець засміявся, після чого сказав:

— Я не можу знати де це... Але ти знаєш час, місце її проживання, то, мабуть, вже давно пора згадати старі часи й посидіти в засаді. Тобі ж колись то подобалося. До того ж... Те, що ти там знайдеш тебе порадує, адже з кожним разом твоя Керол все більше налякана і причина цьому може бути лише одна: ти йдеш в правильному напрямку. А зараз я маю справи... Будуть новини — зателефоную.

Я хитро посміхнувся, після чого поклав телефон до кишені, сказавши:

— Отже, "SK", ми скоро зустрінемося...

Після цих слів я поглянув на сусідню кімнату, де все ще сиділа мама, і гучно сказав:

— Мамо, я хочу зустрітися з друзями... Скоро прийду... Не хвилюйся за мене.