Глава 36

☆ Сабріна Кавінскі ☆

Давайте хоча б на хвилину забудемо про те, ким ми були й що нас чекає в майбутньому. Лишимо лише теперішнє в тому стані, якому воно є зараз. Тоді не буде ні боргів перед минулим, яке вже минуло, ні страху майбутнього, яке ще не настало. Буде лише ця мить. Ця свята мить, якою ми клянемося, що будемо дорожити вічно.

Це звучить як ідеальна утопія, прекрасна ілюзія, яку не під силу комусь знищити, але що насправді? Насправді... Ця хвилина кінчиться. Ця хвилина — це не вічність, це всього лише шістдесят секунд, які неодмінно скінчиться, щойно ми заплющимо очі. Та й питання не в тому, що все це скінчиться, а в тому, що ми не дамо собі елементарного шансу на початок.

Я уважно дивлюся на Джеймса. Він мені більше не здається схожим на зрадника чи боягузом, що трясеться перед найменшою погрозою Кена, але й сказати, що  знаю його, його життя, не можу. Це не правда... Переді мною і досі незнайомець, якому в будь-який момент може набриднути захищати малознайому дівчину, що стоїть перед ним. Чи боюся я, що ця мить настане? Мабуть... Я ще раз проводжу поглядом по його обличчю, а потім говорю:

— Мені треба побути самій... Я хочу нарешті зрозуміти себе і спланувати наступні дії. Ще мені потрібно зв'язатися з Керол і дізнатися про того слідчого... Синочка Чарльза... Завжди забуваю, як його звати.

Джеймс ледь помітно усміхається, а потім говорить:

— Його звати Пітер... Твою нову жертву звати Пітер... Пітер Батлер.

Моє дихання на якусь мить уповільнилося і я з подивом запитую:

— Звідки ти знаєш?

Після цього запитання хлопець засміявся, сказавши:

— Не важливо... Сорока на хвості принесла.

Він зробив паузу, а потім додав:

— Та й справа не в тому, що я знаю, Сабріно... А в тому, що Пітер ніяким боком не причетний до цієї справи. Так, він хоче забагато знати. Але він дурненький і ніколи правди не дізнається. Не вбивай його і не привертай зайвої уваги. Згодом він може нам знадобитись. Краще... Знаєш що? Дізнайся те, що він знає і знищ докази, що хоч якимось боком можуть вказувати на нас. Подружись з ним і відправ до Кена. Не сумніваюся, що він зараз робитиме те саме.

Я уважно спостерігала за спокійним виразом обличчя Джеймса, а потім відповіла:

— Ти взагалі впевнений, що це гарна ідея? Мене бачила його мати... І вважає, що я зовсім інша людина. Та й Керол створить проблеми. Вона й так скоро зірветься. Хочеш ти цього чи ні, але її просто необхідно прибрати зі шляху.

Хлопець погляд на мене, а потім тихо сказав:

— А я й не говорив, що справжня Керол має жити. Керол має померти й чим швидше це станеться, тим краще. Але обійдемося без твоїх ініціалів на лобі. Нехай це буде суїцид...

Я ледь помітно посміхнулася, а потім сказала:

— Нехай всі думають, що це суїцид... Ми змусимо Батлера повірити в те, що Керол вбила Чарльза, а потім не витримала власних мук совісті й відправилася в саме пекло. А щодо самого Батлера, то будьмо відвертими... Він заважає... Нехай не мені, але Кену так точно і він його прибере. Ти ж знаєш, що це правда.

Джеймс поглянув в інший куток кімнати, а потім сказав:

— Знаєш... З тобою приємно мати справу. Ми наче говоримо однією мовою. Щодо Батлера, то мені все одно житиме він чи ні. Головне, щоб його вбила не ти й моєму бізнесу нічого не загрожувало. Тому дивись не нароби дурниць, яких ми потім не зможемо виправити.

Я хитро посміхнулася, а потім сказала:

— Як на мене найбільша дурниця — це наближатися до Батлера... Але то таке. Я ж Сабріна Кавінскі, тому для мене то не буде проблемою.

Джеймс спокійно кивнув, а потім сказав:

— Коли будеш йти до Керол, то візьми з собою Раяна або Крісті. Вони допоможуть.

Я вдячно кивнула. Через лічені секунди він попрощався і покинув кімнату. Я зі спокійною душею сіла на своє м'яке ліжечко і взяла до рук ноутбук. Мабуть, час, за який він включався, був найдовшим в моєму житті, але мене то не засмучувало. Вже через лічені хвилини я змогла спокійно увійти на свій банківський рахунок і пожертвувати гроші в фонд боротьби з хворобою, яку мав мій син. Сказати, що я була щаслива, мабуть, буде не правильно. Мені просто стало легше. Я нарешті зробила хоча б щось, щоб все змінити. Зрушила з мертвої точки, в якій зависла вже дуже й дуже давно.

Після цього я взяла до рук телефон і набрала номер телефону Керол. Вона майже одразу взяла слухавку, що мене неабияк порадувало. Я холодно сказала:

— Керол... Сподіваюся ти мене впізнала... Чи мені потрібно представитися?

Дівчина по той бік сказала:

— Я впізнала вас... Вже давно чекала вашого дзвінка.

Я поглянула на годинник, що висів на стіні, після чого сказала:

— Від мого останнього дзвінка минуло не так вже й багато часу... Хоча... То для мене минуло не так вже багато часу, а для тебе минула ціла вічність.

Ще раз поглянувши на годинник, продовжила:

— А тепер перейдемо до справи... Сподіваюся, що Батлер зараз не біля тебе і не підслуховує тебе, бо в іншому випадку його сподівання рухнуть... Нам треба раз і назавжди покінчити або з ним, або з тобою... Я сьогодні добра, і лишаю право вибору за тобою. Завтра опівдні я чекатиму на тебе з закинутій будівлі. Якщо ти не пам'ятаєш, то скажу простіше. Це місце, де ми вперше зустрілися. Там ми обговоримо план, як позбутися Батлера. Прийдеш сама, якщо порушиш цю умову, то я позбудуся і тебе, і того слідчого. Мені все одно: помре один чи помруть кілька.

Після цих слів я подумки порахувала до трьох і поклала слухавку, не давши Керол сказати хоча б щось мені у відповідь.

Вимкнувши ноутбук. Я взяла речі й пішла до душу. Холодні струмені води змушували мене забули про жахливі речі, які роблю і прийти до тями. Вода змивала всі мої гріхи й переживання. Тож не дивно, що після душу я стала новою особистістю. Мені почало здаватися, що все лише в моїх силах і я зовсім близько до перемоги...

Прийнявши душ, я знову увійшла до кімнати й вирішила переодягнутися. Яскраво-червона блуза точно описувала мій настрій. Та й тканина, з якої вона виготовлена, була приємною для шкіри. Чорні джинси, що вигідно підкреслювали фігуру, змушували мене почуватися богинею на цьому святі життя.