Глава 30

♔ Сабріна Кавінскі ♔

Колись хтось сказав мені про те, що на світі не існує ще більш невдячних істот, ніж люди. Тоді це могло здатися перебільшенням, але зараз, пройшовши через всі ці кола пекла, нарешті починаю розуміти значення цих слів. Люди й справді невдячні й, мабуть, я по праву можу очолити цей список, адже по своїй натурі можу сказати, поняття "вдячності" не закладено в моїх жилах. Хтось може сказати, що це егоїзм, але насправді — це просто норми самозахисту, адже відчуваючи вдячність, ми підсвідомо стаємо уразливішими. Та й людина, перед якою завинили, починає злітати вище власної голови, опираючись на небачений борг іншого навіть тоді, коли його вже сплачено. Зрештою, вони не зникають навіть тоді, коли вони погашені й, здавалося б, давно лежать на дні вчорашнього дня. Тому моя вам порада: ніколи не беріть у борг і не давайте нікому в займи, адже в будь-яких випадках - це смертельно небезпечно. Ви або підете на дно разом з людиною, котра дала вам у борг, або вас потягне на дно той, хто взяв у вас у борг. Проста гра слів, а, як виявляється, має велике значення.

Невдячність — це просто невдячність, якщо за нею не стоїть чогось більшого, що спроможне перекреслити ваше життя. Зрештою, людська природа не може зашкодити нам сильніше, ніж людська пиха і віра у власне всесилля.

Можливо, саме такі погляди на життя стають причиною того, що моє життя настільки заплутане. Я не вмію дякувати, не вмію давати в борг, проте добре знаю хто і що мені винен. Знати, що люди погані, — це не злочин, злочин — прикидатися, що нічого не знаєш і давати комусь можливість керувати собою. Я настільки в це вірила, що, плутаючи нові й нові вузли на своєму життєвому шляху, сподівалася, що одного разу все скінчиться і я зможу почати спочатку. Проте.. Що тепер?

Щойно людина, яка мені допомогла замість вдячності отримала лише черговий бік Сабріни Кавінскі, точніше чергову її маску або ж страх. Якоїсь миті я і справді думала, що він за своїм столом влаштує торги за мою голову, адже їм обом це вигідно. Та коли тишу, викликану моїм запитанням, перебив прихід "гостей" (цікаво з яких пір вони гості, адже я сама тут на правах гостя), то все змінилося. Не можу сказати, що була здивована їхнім приходом. Просто Раян і Крісті зруйнували моє враження про Джеймса, точніше дали мені зрозуміти, що Джеймс не та особа, чиї подальші кроки мені буде так легко розрахувати. Я вперше зрозуміла, що наше знайомство — це як гра в шахи, проте в цій партії все явно пішло не по правилах. Шахи — це стратегія і розрахунок, холодна логіка, але ми давно припинили їм підкорятися. Все вийшло з-під контролю швидше, ніж земля з-під моїх ніг в той момент, коли я усвідомила, що вперше програла.

Зрештою, як благородний принц, ображений докором принцеси, Джеймс покинув кухню, залишивши мене на розстріл осіб, які аж вибухають від цікавості. Він залишив мене з тими, на кого я колись рівнялася, але зараз, замість ясності — спантеличеність, замість зухвалості — мертва тиша. Все завмерло. Всі ходи, наперед продумані, тепер втратили свою вагу, адже гра йде своїм ходом, не зважаючи ні на чиї бажання.

Кімната, яка ще донедавна була наповнена, на диво, гостинною атмосферою, випромінює ворожість, а її просторність вже не здається на стільки дивовижною. Здавалося, що повітря кінчилося, а тиша, викликана раптовим уходом Джеймса, поглиблювала неприємні відчуття. Роблю глибокий видих, щоб хоч якось взяти себе в руки. Можу здогадатися, що всі довкола намагаються знайти відповідь на запитання про те, чому Джеймс не лишився. І на це запитання у їхній голові зараз мільйон варіантів, проте кожен з них ще більше відрізняється від правди, ніж це могло б здатися на перший погляд. Я б могла заперечувати кожну з думок, що промайне в їхніх головах, проте який сенс, коли всі заперечення втрачають сенс перед одним простим фактом: я і справді винна в тому, що цей вечір скінчився так і не розпочавшись. Це вводить мене в глухий кут, а час від того стає нестерпно довгим. Коли Емма почала говорити, то була їй вдячна. Вона зняла напругу, що нависла між нами й хоча б на деякий час змусила цю квартиру стати мені домом. Нехай цей час і тривав лише кілька секунд.

— Не беріть до уваги. Ви ж добре знаєте Джеймса. В нього сім п'ятниць на тиждень, тому краще давайте просто сядемо і повечеряємо, а він, коли охолоне, то повернеться.

Здається, що ці слова нічого не змінили. Мабуть, всі добре знали, що, на відміну від мене і всіх інших в цьому приміщенні, Джеймс був постійним. Він не залежав від настрою. Від вигоди, від грошей — так, але ж не від настрою. Настрій і принципи — це дві зовсім різні речі. Проте цих слів, що прозвучали ще гірше, ніж передвиборчі обіцянки, і фальшивої посмішки вистачило для того, щоб Раян сів за стіл і, поглянувши на Крісті, тихо сказав:

— Сідай.. Чому ще й досі стоїш?

На ці слова вона лише засміялася, а потім сказала:

— Я не можу повірити, Раяне, невже ти й справді хочеш зараз сидіти за столом з цією.. Я уявляю, що вона мала наговорити Джеймсу, щоб так розгнівати його. Та й зрештою.. Я не сяду з нею за один стіл, адже з такою, як вона, мені просто бридко сидіти.

Коли Емма хотіла щось сказати, щоб зупинити норов Крісті, то почула лише нову порцію агресії:

— Тітко, навіть не думайте мене перебивати, адже навіть ви в глибині душі розумієте, що я маю рацію, лише не визнаєте цього. Ви не помітили ми двічі рятували її життя, але натомість почули лише прохолодну подяку. Вона нас ніколи не прийме за рівних собі, адже ми ніколи не будемо відомі на всю країну під чарівними ініціалами "SK".

Зараз я розуміла, що слова, сказані Крісті у гніві, звучали більш щиро, ніж всі, сказані до того від "щирого серця", адже вони були правдою. Зрештою, можна було б просто визнати свою провину, але ж.. Так зробить звичайна людина, а я маю до кінця відстоювати власну точку зору, якою б ганебною вона не була. Наші з Джеймсом розмови, справи й образи — це не її справи й тим паче вона не має право так зневажати мене, якою б поганою не була я чи мій характер. Тому коли Емма хоче заперечити Крісті, то встаю з-за столу, їжа з якого починає здаватися отрутою, а на смаколиками. Розумію, що переконувати цю запальну дівчину  в чомусь чи сперечатися просто немає сенсу, тому спокійно говорю: