Глава 23

♔ Сабріна Кавінскі ♔

Крок за кроком ми наближаємося до нашого кінця. Ми віримо, що він ніколи не настане, щосили втікаємо від найменшої можливості того, що це відбудеться, проте не виходить. Ця мить все одно настане і ніхто навіть не помітить миті, коли все почалося, проте саме ця мить змінить все раз і назавжди. Скільки не біжи, ти ніколи не втечеш від того, що тебе оточує, ніколи не сховаєшся від справжнього себе, що ховається всередину тебе. Щоправда, страх опинитися на дні має свої мінуси. Коли щомиті втікаєш від чогось, що породжує у твоїй душі страх, то маєш розуміти, що неодмінно знову опинишся на тому самому місці. Цієї миті тобі починає здаватися, наче ти головна героїня чарівного мультфільма, а все довкола — це ніщо більше, ніж добре продуманий сценарій безглуздої пародії на світовий шедевр. Проте минає час, і ти починаєш розуміти, що герой чарівної казки — це не ти. Знаєш чому? Бо всі казки мають щасливий кінець і там навіть ходьба по колу виглядає, як ретельно продумана деталь сюжету. В той час життя — це замкнуте коло, де знайти вихід неможливо не тому, що так продумав сценарист, а тому, що цього виходу просто не існує. Саме тієї миті бажання боротися повністю зникає, час зупиняється, породжуючи все нові й нові страхи у твоїй голові. Єдине бажання, яке лишаєтеся, — це просто сісти й лити сльози в надії на те, що отримані рани загояться, а проблеми вирішаться, адже нас з дитинства вчили, що безвихідних ситуацій не існує.

Зараз, йдучи прохолодною вулицею, я не могла зрозуміти, коли моє життя пішло шкереберть. Здавалося, що все моє життя пролетіло, як одна мить, розчинившись в цьому непереможеному хаосі. І виною всьому була саме я, а не хтось інший. Я сама породила всіх демонів, що зараз так нещадно роздирають мою душу, і жодні сльози цього не змінять.

Раніше, коли з моїх очей текли сльози, поруч був тато. Я завжди вірила, що він знайде рішення для всіх моїх проблем, не зрадивши жодним нормам моралі. Проте час ішов. Я не була готова до того, що він піде з мого життя, як сотні непотрібних моєму серцю людей.

Прийшов час самій відповідати за себе. Настав час зрозуміти, що нікого не тривожить моє самопочуття, мої неприємності. Тепер — це лише мої проблеми. І, на жаль, вони не зводяться до дитячих образ, адже вже давно перетворившись на всесвітні катастрофи.

Я вдивлялася в обличчя незнайомих людей, що зрідка проходили повз мене. В кожного з них свої проблеми й свої радощі. Всі вони різні, проте є дещо, що їх об'єднує.. Всі вони вірять, що їхні проблеми найгірші у світі. Смішно.. Вони не думають про те, що буває гірше, а просто жаліють себе і свою долю, не намагаючись щось змінити. І я нічим не краща, хоча.. Якщо добре подумати, то я маю повне право на те, щоб здатися й оплакати смерть власного сина або ж і далі вірити, що він живий, коли все і всі говорять інакше. Але що я скажу сину, коли він уві сні запитає: "Мамо, чому ти здалася і склала руки в той час, коли той, хто позбавив мене життя, живе і радіє життю?"

Останнім часом це запитання дедалі гучніше звучить в моїй голові й часом здається, що я втрачаю контроль не лише над своїми думками, але й над власним життям. Саме тоді й приходить розуміння того, що боротися — це не один з можливих варіантів розвитку подій, а необхідність. Що стосується Джеймса, то в будь-якому випадку він хотів грати моїм життям, даючи марні надії, а я не дурепа, щоб вірити словам того, хто їх ніколи не дотримується.

Я не пам'ятаю як довго йду і куди мене веде цей шлях. Можливо, це не дуже розумно, адже зараз Кен звідусіль шукає мене, щоб назавжди зупинити моє серцебиття, проте зараз мені це необхідно. Я маю переродитися заради себе, адже вічно горіти в вогні спроможні лише чорти, а я проста грішниця.

З часом починаю розуміти місце, куди завела мене ця "прогулянка". Міст.. Славнозвісний міст, який ще лічені дні тому міг обірвати моє життя, якби не той дивний хлопець, який перебив всі мої плани. Зараз, дивлячись на цей міст і дорогу в мене під ногами, бачу зовсім іншу картину. Це не безвихідь, не розгубленість, а утопія. Здається, що я більше нічого не відчуваю. Світ наче вимер, а серце зупинилося, не відчуваю більше ні того болю, ні тієї ненависті. Таке враження, наче я перетворилася на пустий механізм, що існує за рахунок емоцій інших людей. Цікаво, що б тепер говорив цей хлопець, побачивши те, чим я стала.

Я не хочу більше бути жертвою в паперовій короні, адже паперова корона не гарантує безпеки й не задовольняє потреби. Настав час зупинитися і перестати втікати від себе, від проблем. Мій біль — лише мій, адже його ніхто і ніколи не відчує, проте за мій біль існує особлива плата — це життя. Кен забув про це, а я не нагадала, бо й сама забула. Тепер згадала...

Я хитро посміхнулася і поглянула в даль, тихо собі пообіцявши:

— Я обіцяю тобі, Кене, що мій біль здасться тобі раєм, адже мені замало твоєї смерті. Я хочу більшого.. Хочу твоє життя, а поняття "життя" — багатогранне.

Я витягнула з кишені телефон, а потім набрала знайомий номер. Дивно, проте слухавку підняли майже одразу, навіть не давши сумнівам посіяти насіння сумніву в моїй душі, можливо, це й на краще. Я посміхнулася, а потім сказала:

— Дорога Амандо, привіт... Сподіваюся, що ти згадала мене і мені немає необхідності представляти себе?

Аманда — першокласний хакер. Вистежити когось для неї — це не питання, адже, щоб там не говорили, технології керують світом. Довгий час Аманда була однією з людей Кена і виконувала для нього деякі брудні справи, зв'язані не лише з пошуком людей, але й крадіжкою "їхніх" грошей. Проте, як кажуть, люди, які багато знають, — це завжди небезпека, адже невідомо коли вони захочуть грошей за своє мовчання. І згодом настає час, коли вони мають "виходити на пенсію". Говорити про те, що означає "вихід на пенсію" немає потреби, адже всі й так розуміють, що гроші їм за "службу" ніхто не заплатить. І Аманда — одна з таких людей, проте їй пощастило, адже одна гарна пташка, яку звати Сабріна, вчасно її попередила і допомогла інсценувати її власну смерть. Навіщо мені це? На це існує кілька причин: по-перше, я ніколи не вбиватиму того, хто не заслуговує на смерть; по-друге, знайомий хакер, який перед тобою в боргу, завжди стане в пригоді.