Глава 18

♔ Пітер Батлер ♔

Ми всі живемо одним днем. Ніхто не може знати ні того, де його чекає невдача, ні того, де його шлях остаточно закінчиться. Проте, не зважаючи на все це, ми щиро віримо, що народжені для вищої мети, а це означає, що померти ганебною смертю — це явно не наша доля. Жити одним днем зовсім не означає не думати про завтра, не будувати плани (адже погодьтеся, що хоча б підсвідомо, але кожен з нас цим займається). Жити одним днем означає брати від життя все, що воно нам дає, не витрачаючи час на прості формальності навіть тоді, коли вони спроможні докорінно змінити наше життя.

Я завжди жив одним днем. Мені було байдуже, що одягати, яку стрижку зробити і як посміхнутися. Я будував плани на майбутнє, проте вони часто руйнувалися через 24 години після того, як визнавав їхнє існування. Для мене настання нового дня — це вже свого роду майбутнє, але не настільки глобальне, наскільки більшість людей його представляють.

Яке моє майбутнє? Складно сказати... Можливо, мене "ненароком" поранять під час виконання чергового завдання в Нью-Йорку, а, можливо, дороги в Нью-Йорк для мене більше не буде. Виходить, відсьогодні я стою на роздоріжжі.

І це мене лякає, адже до сьогодні я ніколи не мав причин сумніватися в тому, що чекає на мене в майбутньому. В моєму житті не існувало цієї невизначеності, а що саме головне... В моєму житті не існувало цієї дівчини з мосту, яка постає перед очима щоразу, як я їх заплющую. І іноді здається, що це непідвладне будь-якому контролю з мого боку.

Після розмови з Валері в моїй голові з'явилося набагато більше питань, які не мали відповіді. Я хотів розкрити цю таємницю, проте, на жаль, з кожним кроком все більше і більше заплутувався у власних думках і здогадках. Тому, коли вона запропонувала поїхати в місце, де нас будуть чути якомога менше людей, то я аж ніяк не міг подумати, що ми опинимось саме там..

Я ступав по холодній землі моторошного кладовища, порушуючи мертву тишу, що тут панувала. Поки ми йшли Валері мовчала і лише зрідка дивилася на мене, проте її погляд мені більше нагадував погляд ляльки, аніж живої людини. Він був штучний, порожній і лише десь там, в темряві її очей проблискувала зацікавленість, але радше не в мені. Можливо, це просто нездоровий інтерес до моєї справи, а, можливо, щось більше.

Нарешті ми зупинилися перед однією з занедбаних могил. Одразу було видно, що сюди ніхто не приходив, мабуть, з років п'ять. В землі стояли штучні квіти, які вже давно вигоріли на сонці, а на самій могилі росла трава. На якусь мить мені здалося, що тут похована не людина, а якась тварина, чи то звір. Лише потім я звертаю увагу на надпис, що був вишкрябаний на колись глянцевій поверхні могильної плити. Я ледь чутно читаю його вголос:

— Будь-хто, хто коли-небудь стер з лиця землі людину, заслуговує на титул "покидьок", а самі покидьки заслуговують на смерть.

Ці слова здалися мені незрозумілими, але водночас я зрозумів, який біль мала пережити людина, щоб так зганьбити пам'ять покійника, і як його мали ненавидіти рідні, щоб забути про його існування. На якусь мить мені здалося, що зараз мене чекає чергова порція осуду за те, що я ніколи не стану таким чином, якого заслужили бачити мої батьки, точніше лише мама. Але потім, згадавши причину нашого приходу сюди, запитав:

— Що це означає?

Валері поглянула на мене, а потім сказала:

— Це означає, що він покидьок.. Мені здається все логічно і зрозуміло з надпису.

Вона засміялася, а потім продовжила:

— Тебе має цікавити інше. Так, я згодна, що писати такі речі на кладовищі, на могилі покійника, не дуже гарна ідея, але річ не в тому. І прийшли ми сюди не заради того, щоб, прочитавши цей надпис, сповнений ненависті, а щоб ти зробив якийсь висновок для себе, прирівнявши ці стосунки до стосунків у твоїй сім'ї. Сподіваюся, що ти їх зробив...

Ці слова викликали в мене обурення. Я не міг зрозуміти чому вона втручається в стосунки моєї сім'ї, до чого тут ця могила. З кожним її словом все більше хотілося просто піти й, коли я був готовий це зробити, вона сказала:

— Зачекай, Пітере.. Це Сем Мейсон... Точніше просто його могила.

Я поглянув на Валері, а потім запитав:

— Я вмію читати, Валері, але скажи нарешті навіщо ми тут?

Вона підняла брову, а потім сказала:

— Знаєш, SK - це не просто вбивця твого батька чи тієї дівчини у твоїй кімнаті. На його руках кров не однієї людини й в цього пориву злості має бути причина, варто лише трохи подумати й ти її знайдеш.

Я поглянув на неї, якоюсь мірою навіть погодившись з її думкою, запитав:

— Він також жертва SK?

У відповідь отримав лише коротке:

— Так.

Я закотив очі, а потім сказав:

— Але ж SK - це кілер. Він вбиває заможних людей, політиків, кримінальних авторитетів. А цей не схожий ні на кого з них, адже якби він входив до списку потенційних жертв "SK", то навряд чи його могила зараз би виглядала от так.

Я показав рукою на могилу, а Валері сказала:

— Але він без сумнівів його жертва. Саме тому я й вирішила привести тебе сюди. Вбивство цього чоловіка так і не було розкрито. Жінка після похорону майже одразу поспіхом продала будинок за безцінь і переїхала в інший штат, при цьому змінивши документи. Сам подумай навіщо вона це зробила? А щодо його пасербиці, то там все набагато цікавіше.. На момент його вбивства вони майже два роки не жили разом. І до того ж говорили, що пасербиця, пішла з неабияким скандалом.

Я поглянув на неї, а потім сказав:

— Це ще нічого не означає.. До того ж ти маєш вірити доказам, а не тому, що говорили тобі інші.

На цей раз вона вже більш демонстративно закотила очі й сказала:

— Іноді варто довіряти не лише мові доказів, але й чуткам. Це перше вбивство, вчинене SK.. Адже до того не було ніде зафіксовано ні такої тактики вбивства, ні такої жорстокості, ні самого надпису на тілі жертви.

Я перевів погляд на могилу, а потім сказав:

— Можливо, він вбивав і раніше. Надпис ще нічого не означає.