Глава 17

♔ Сабріна Кавінскі ♔

Кожного вбивцю характеризують дві речі: його тактика і його вміння тримати в руках зброю. Все інше не має значення. Повірте, що замовника не цікавитимуть не ваші принципи, не ваші емоції. Єдине, що йому важливо — позбутися того, хто нищить йому життя, перегороджуючи шлях до цілі. Замовник ніколи не найме того, хто не в змозі виконати замовлення і не в змозі вправно підготуватися до нього, з однієї простої причини: ніхто не хоче згнити у в'язниці, як злочинець, в той час, як він може жити у багатстві, залишаючись при цьому героєм.

Коли мені вручили зброю, сказавши, що вбивство — це не злочин, а мистецтво бути не пійманим, при цьому досягнувши власної мети, я лише засміялася. Проте з часом мені відкрився істинний сенс цих слів. Я більше не розглядала об'єкт власного "полювання", як людину, не думала про те, що він, можливо хоче жити, має дружину і дітей. Мені було байдуже на все, що стосувалося його, проте не стосувалося справи. Я працювала за гроші, брудні гроші, які рятували нам з сином життя. Якщо чесно, то ніколи не думала над тим як моя "робота" впливає на мене і моє життя. Можливо, тому що не хотіла засмучуватися, а, можливо, просто боялася розчаруватися. Я наче жила двома різними життями: вночі вбивала, а вдень була турботливою мамою, проте з часом і ця умовна межа стерлася. Зараз, втративши Стівена, я вперше задумалася над тим, що було б, якби він дізнався про те ким працює його мама. Мабуть, він би втратив віру в цей світ і добро, а, можливо, просто зненавидів би мене. Мій син не повинен намагатися мене зрозуміли з однієї простої причини: я сама часом себе не розумію. Ми могли б жити іншим життям: він міг би бути здоровою дитиною, мати татка і люблячу маму, а згодом і сестричку, проте, на жаль, народились не в той день і не в тому місці. Ми могли б не брехати одне одному, проводити більшість часу разом, але, на жаль, всі все вирішили за нас. Зараз мені соромно за те, що я накоїла перед ним.. Дуже соромно.

Я знову беру до рук зброю, мимоволі згадуючи сина, думаючи про те, яким він був безпорадним, коли прийшли люди Кена, про те, як з його маленьких безневинних очей текли сльози й він мене кликав, прохаючи про допомогу в той час, коли я була розбита черговою зрадою. Лише тепер розумію, що зрадили не мене, а зрадила я. Зрадила свого сина, коли подумала, що зустріч з шефом важливіша за нього, коли вбивала заради людини, яка в цей момент вбивала сенс мого життя. Він цієї думки мені хочеться плакати, проте я не маю сил і не маю права. Ви маєте право на сльози лише тоді, коли зробили все можливе заради людини, а не тоді, коли вона померла через вашу зраду. Я стискаю міцніше пістолет у своїх руках. В моїх очах знову прокидається ненависть. Але цього разу вона не викликана жорстокістю долі, чи поведінкою Джеймса. Її причина — це я.. Я не можу пояснити чому сама є джерелом власної ненависті до світу, але тепер мене це влаштовує. Втративши людину, за яку боролася, втратила себе. Замість мене тепер лишилася лише порожня оболонка, яку впевнено доповнює ненависть. Вже краще вона, аніж порожнеча. Я підводжу голову, а потім обертаюсь до Джеймса, наставляючи на нього пістолет додаю:

— Ти правильно помітив.. Я королева, а королеви не слідують правилам, які їм диктують. Навіть, якщо в ролі диктатора буде сам король.

Я вперше маю можливість роздивитися цього чоловіка. Якщо чесно, то я очікувала чогось іншого: низького на зріст чоловіка, якому буде близько шістдесяти. Але побачила його... Джеймсу було не більше тридцяти. Він був на дві голови вищим за мене. Його чорняве волосся було обережно укладене, а очі при такому освітленні видавалися надзвичайно темними. Якщо чесно, то важко повірити, що в нього є, або хоча б були найменші можливості протистояти Кену. Побачивши те, як я прискіпливо його розглядаю, Джеймс сказав:

— Бачу тобі подобається нова іграшка.. Але є одне але... Я її дав тобі не для того, щоб ти порушувала правила гри.

Я хитро посміхаюсь, а потім підходжу ближче. Хлопець вже тихіше говорить:

— В нас вручити пістолет новій людині значить показати свою довіру.. Коли ти береш до рук пістолет, ти не лише показуєш власну повагу до людини, яка тобі його дала, але й присягаєш на вірність. З тієї миті ходу назад більше немає.

На моєму обличчі читається стривоженість, хоча я і вправно її приховую, а він продовжує:

— Ти вдруге порушуєш мої правила.. Я не люблю цього. Будь ти королевою чи самим дияволом, але головним все одно буду я. Запам'ятай це.

В моїй голові наче відлунням пронеслося "будь ти королевою чи самим дияволом, але головним все одно буду я". Інших слів я не чула і чути не бажала, холодно сказавши:

— Ти можеш бути головним у своєму офісі, у своєї повії (думаю вона в тебе не одна), проте в моєму житті є лише одна головна людина, яку я в усьому слухаю.

Джеймс засміявся, а потім сказав:

— Цікаво.. Це випадково не той чоловік, який наказав вбити твого сина, а опісля і тебе? Такі, як ти, не зберігають віру тому, хто їх зраджує або тому, хто намагається знищити їхню віру в себе. Тому давай не будемо.

В моїх очах знову з'являється злість, а серце стискається. Я хочу натиснути на курок, щоб він нарешті замовк і роблю це.

На якусь мить в повітрі застигає тиша і я розумію причину його спокою. Він добре знав як я вчиню, а тому лишив пістолет не зарядженим. Не можна дати йому зрозуміти, що я програла, тому, опускаючи пістолет, холодно говорю:

— В моєму житті лише одна найголовніша людина — це я сама..

Він посміхнувся і поглянув мені в очі, а потім додав:

— Саме те, що я хотів почути, Кавінскі.. Прикро було б дізнатися, що ти зберегла вірність вбивці, який тебе використав.

Я підходжу впритул до нього, а потім говорю:

— Не смій говорити про Кена.. Не смій говорити так, наче думаєш, що знаєш мене, бо декому це дуже дорого коштує і Кен не виняток. Він помре точно так само, як і мій син в безнадійних муках. Це лише питання часу.

Він нахиляється до мене так, що я можу відчути його гаряче дихання на своїй шкірі й говорить: