Глава 14

♔ Пітер Батлер ♔

Життя кожної людини оповите таємницями, проте існують люди, таємниці яких їм вартують життя. Можливо, звучить це занадто заплутано, проте в цьому вся правда нашого з вами буття.

Щоразу, розкриваючи чергове вбивство, я переконувався, що вбивають людей не люди, а таємниці. Можливо, вони й нематеріальні, не мають ні тіла, ні душі, проте саме ці "безневинні деталі нашого життя" іноді слугують причиною для того, щоб лишити когось життя.

Одного разу я розкривав вбивство однієї дівчини. Їй було років 17.. Можливо, трохи більше, але суть зовсім не в цьому. Цю дівчину знайшли спотвореною в густонаселеному районі міста з проломленою головою. Як потім виявилося її звали Сара. Вона була середньостатистичним підлітком, гордістю школи. Її любили й поважали до одного моменту, який, мабуть, і став початком її кінця. Сара здружилася з Клер, яка, на жаль, цього не дуже потребувала. Проте дружба і стала цією самою таємницею, за яку Сара заплатила життям. Клер не збиралася бути в тіні своєї подружки, яка була в усьому кращою за неї, тому намовила свого "друга" її позбутися. Що він власне і зробив. Коли вся історія випливла, то подруга Сари навіть не мала наміру нічого заперечувати, а самі знайомі дівчини були дуже здивовані тому, що така дружба взагалі могла існувати.

Ця історія навчила мене тому, що таємниць, які руйнують наше життя потрібно позбуватися і робити це до того як одна з них позбудеться від тебе. Тому найбільшою таємницею, яка є на даний момент в моєму житті лишаєтеся Сабріна, той злощасний міст і наш час проведений разом. Я б міг про це розповісти будь-кому, проте який сенс, якщо життя нас більше не зведе, а таємниця цього мосту мало того, що лишиться лише між нами, але частково і для мене залишиться таємницею. Проте чи надовго вона залишатиметься єдиною, кого буду приховувати, покаже лише час.

Зараз на моєму ліжку лежить мертва незнайомка, яку пов'язує зі мною лише одна маленька деталь — ініціали на її лобі. Хоча, можливо, це лише одна наша "спільна" таємниця, яку вона приховує, а я прагну дізнатися. І обов'язково дізнаюсь.

Минуло близько години поки приїхала поліція. Якщо чесно, то не розумію чому так довго, адже поліція має захищати життя людей, а мені більше здалося, що все в даному випадку навпаки. Але це вже не має значення, адже вони приїхали не рятувати, а забирати це мертве тіло з мого ліжка.

Мама ж, звичайно, була налякана всім, що відбувається, проте я намагався не звертати уваги на її стан. Так було легше. Що стосується наших "співчутливих" гостей, то вони почали нервово перемовлялися між собою, що мені, відверто кажучи не дуже подобалося, тому, підійшовши до матері, я сказав:

— Позбудься їх.. Якщо вони не підуть, то піду я. При всій моїй повазі до тебе, але це занадто.

Я обернувся і пішов у іншу кімнату, давши матері можливість "попрощатися" з "гостями"  до завтра, навіть не звернувши увагу на Валері. А, можливо, варто було б?

Швидше за все за декілька годин всі на світі знатимуть про дивну "знахідку" в моїй кімнаті, але мені було байдуже. Я не розумів мети цього вбивства і самого послання. Не зрозумів кому воно адресоване і навіщо, але обов'язково дізнаюсь. Маю дізнатися.

Я поглянув на порожній будинок, в середині якого було лише двоє людей. Схоже на романтичний фільм, але ми не романтики. Вона — моя мати, яка до смерті налякана і більше не хоче жити з болем, який їй завдає життя, а я — простий бабій, який прагне справедливості для тих, кому на неї байдуже, не вірить в кохання, проте весь час думає про одну єдину. На моєму серці з'являється якась невідома для мене досі порожнеча. Не можу пояснити що її викликало і боротися з нею немає сенсу. Мати мовчки проходить повз мене, не маючи намір говорити, але якоїсь миті зупиняється і холодно каже:

— Можеш спати в кімнаті для гостей.. У твоїй кімнаті завтра приберуть. І ще одне... Не забувай, що завтра за день.

Я поглянув на неї. Якоїсь миті мені хотілося її обійняти й сказати, що все налагодиться, але зупинився. Я знав, що все вже змінилося і переконувати найрізноманітнішу людину в тому, що все буде, як колись, немає сенсу. Ніхто не має права давати даремну надію навіть тоді, коли на меті має лише добрі наміри. Я спокійно відповів:

— Завтра похорони.. Я пам'ятаю. Можеш не хвилюватися.

Вона обернулася до мене, сказавши:

— Коли ти став таким черствим? Завтра похорони твого батька, а ти поводиш себе так, ніби нічого не сталося і він ось зараз зайде в цю кімнату.

Я тихо сказав:

— Я не черствий.. Я лише став таким, яким він хотів мене бачити. Нічого особистого. Всі люди помирають і Чарльз — не виняток.

На очах матері з'явилися сльози. Вона, мабуть, не очікувала такого почути, проте це правда. Жінка лише поглянула в мої очі, перебивши всі мої думки, сказала:

— Так, ти правий.. Ти став не черствим, а безсердечним.. безжальним до чужого болю. Мені шкода, що я твоя мати, Пітере. Можливо, якби ти мав іншу матір, можливо, був би іншим, не таким..

Я її перебиваю, говорячи:

— Але моя матір ти, на жаль, цього не зміниш. Якщо я тебе не влаштовую як твій син, то тоді навіщо ти мене народжувала?

Моя мати ледь чутно сказала:

— Я сподівалася, що ти станеш не таким як він..

Мені хотілося сказати, що, не зважаючи на її тихий голос, я все почув, але вона спокійно, проте гучніше сказала:

— Сподіваюся, що ти висловиш промову..

Я холодно говорю:

— Вибач, проте я не можу і не хочу цього робити.

Вона більше нічого не відповіла, а мовчки пішла до себе. Я пішов відпочивати в кімнату для гостей. Виявляється дім дуже змінився за час, який мене тут не було, проте це мене не дуже хвилювало, адже я втомився. Зачинивши за собою двері, ліг на ліжко, навіть не думаючи про те, що потрібно переодягнутися.

Як не дивно, проте відпочити мені так і не вдалося, адже в голові крутилися вже не мертва дівчина і Сабріна, а мама. Її слова про те, що я схожий на батька, не давали мені спокою. Тому, щоб відволіктися я став переглядати документи по справі містера "SK", адже після слів незнайомки більше не мав причин сумніватися в тому, що то саме чоловік. Роздивляючись фотографії, не помітив нічого нового. Єдине, що привернуло мою увагу: щоразу надписи зроблені різним почерком, в одному місці, проте лівшею. В той час надпис на лобі в мого "подарунка" був зроблений правшею. Скоріш за все це людина, яка вміє писати двома руками, проте за цією ознакою знайти вбивцю було б легше. Погодьтеся, що не кожен вміє писати одразу двома руками. Я ще довго порівнював надписи, намагаючись знайти щось спільне, але нічого не вдавалося. Заснув близько першої години ночі.