Глава 8

♔ Пітер Батлер ♔

В кожного з нас є минуле. В кожного з нас є спогади, які ми б воліли забути. Та як би це не прозвучало банально, проте минуле не змінити й позбутися його не вдасться. Воно завжди залишатиметься поруч з нами й псуватиме нам життя в його найщасливіші моменти.

Зараз я повертаюсь в місто, з якого втікав без жодного сумніву, щоб назавжди поховати "найдорожчу" моєму серцю людину, яку зненавидів всім серцем. Ви спитаєте чи я на це спроможний? Як виявилося.. спроможний..

Підготовка до цієї поїздки тривала не так вже й довго. Я швидко замовив квитки до Лос-Анджелесу і зібрав валізу. Речей в мене було не так вже й багато, тому не став тривожити Лілі з проханням допомогти мені, адже їй і так нелегко після того, що сталося. Проте вона сама прокинулася і вирішила мені допомогти. Я не став говорити про справжню причину моєї поїздки, відмовившись терміновим відрядженням, адже не хотів починати зайві балачки про батька і моє минуле. Як би дивно це не прозвучало, але вона вперше в мене ні про що не випитувала і від цього я здихнув з полегшенням. Провівши мене на літак, Лілі попрощалася і мовчки пішла не обертаючись. Не знаю чи я злюсь на неї за цей вчинок, чи навпаки вдячний. Купуючи якийсь незрозумілий журнал, йду на свій рейс.

В літаку на мене чекав неприємний сюрприз. З нами разом їхала жінка з немовлям і, на жаль, воно (адже його статі я не знаю) постійно плакало, а вона його заспокоювала і весь час вибачалася перед людьми, які сиділи поруч, а вони з розумінням дивилися на неї. Лише мені було байдуже і я мовчки закотив очі. Коли літак злетів, здавалося, що ситуація ще більше погіршилася, а в літаку стало менше простору. Мої думки знову поглинало до болю знайоме місто — Лос-Анджелес. Цікаво, скільки разів я вже повторив назву цього міста в голові за досить короткий проміжок часу. Але невелика турбулентність і голос стюардеси відволікав мене від цих думок. Від чого мені й справді ставало легше, адже за останній день я сильно помучив себе не дуже приємними думками. Втома взяла своє і мені так і не вдалося зрозуміти, що я вже майже сплю, спершись об спинку крісла.

Спати в такій позиції було як мінімум не комфортно, а крик малечі лише поглиблював цю проблему, але зараз було байдуже, адже відчував, що мені потрібен відпочинок, якщо я хочу пережити цю поїздку.

Мені наснився дивний сон, подробиці якого  добре запам'ятав. Не те, щоб я надавав великого значення своїм снам, чи вірив в те, що вони збудуться. Просто так вийшло.

Отож, розкажу вам трохи про те, що наснилося мені.

***

Сон

***

Сниться мені, що я іду вздовж незрозумілої дороги. Можливо, її й знаю, але довкола туман, можу розпізнати лише силуети дерев, які як виявилося нічого не говорять про місцевість. Дорога порожня, а туман створює видимість, що вона ось-ось обірветься. Так і сталося, адже за деякий час я почав помічати, що йду вже зовсім не по трасі, а знаходжусь на мосту. Довкола мене дує холодний вітер, крізь який майже нічого не чути, але все одно знаходжу в собі сили йти далі. Якоїсь миті все стихає і я бачу поблизу біля себе дівчину в білій сукні. Вона стоїть спиною до мене, спершись об перила. Її волосся хвилями падає їй на плечі й здається, що мить зупинилася. Якоїсь миті мені хотілося підійти й обійняти її так, наче ми знайомі сотні років. Хочеться, щоб вона не зникла. А моє серце стискається чи то від болю, чи то від радощів, що я її зустрів. Роблю крок на зустріч їй, проте здається, що залишаюсь на місці, а моє янголятко ще більше віддаляється від мене. Дівчина тихо говорить, не повертаючись до мене, її голос ніжний і нагадує мені райську мелодію, але як виявилося, слова, які вона говорила, зовсім не медові.

— Я чекала на тебе.. І ти нарешті прийшов.

Я хотів сказати, що так.. Я тут і поруч з тобою, але вона перебила мене, сказавши:

— Сьогодні річка надзвичайно гарна.. Підійди до мене і поглянь.

І лише тоді мені вдається підійти ближче і я, спершись об перила, дивлюся вниз. Мене охоплює жах, адже звичні для мене сині води раптом набули яскраво червоного кольору. Здається, наче втрачаю можливість говорити й обертаюсь до неї, щоб запитати, що відбулося. Вона обертається до мене і я бачу витончені риси обличчя і глибокі очі, що, здається, зазирають мені в душу, проте чомусь ці очі наповнені сльозами й дівчина вже доволі тихо говорить:

— Гарно ж.. Правда?

І лише цієї миті я помічаю, що вона тримає руки на своєму животі, а по білосніжній сукні стікають маленькі річечки крові. Хочу запитати, що з нею, але не можу і поворухнутися. Я відчуваю на своїх руках якусь липку рідину. І, опустивши погляд, помічаю, що тримаю в руках пістолет, на якому вибиті золотом дві літери "SK", а самі руки в крові. Я дивлюся на дівчину і нічого не розумію, а вона, наче гніваючись на мене, говорить:

— Навіщо ти це зробив?

Я тихо говорю:

— Але ж я не хотів..

У відповідь чую:

— Але ти ж зробив.

***

Від цього сну я прокинувся в холодному поті. Я не знав ні того, що він значить, ні милу дівчину, причиною смерті якої став. Мені не під силу вбити людину і це мене заспокоювало, хоча і ненадовго, адже я знову в думках повертався до неї і її глибоких очей, що торкалися до самих потаємних глибин моєї душі.

Решта польоту минула спокійно. І ось я вже в рідному місті, яке колись принесло мені багато розчарувань. В аеропорті мене зустрічає мама. Її очі спорожніли, проте в них читається надія на те, що я тут не тому, що мені її жаль, а тому, що прагну всім серцем помиритися з нею так само як і вона зі мною. Просто не маю права її розчаровувати.

Ми з нею сіли в таксі й вона відразу ж запитала:

— Ти приїхав сам? А де твоя наречена?

Від її слів я засміялася і гордо сказав:

— Мамо, здається я вже говорив про те, що ніколи не одружусь, і про те, що моє особисте життя — лише моя особиста справа.

Після цих слів мама посміхнулася і сказала:

— Схоже, що ти зовсім не змінився з нашої останньої зустрічі.