Глава 5

♔ Сабріна Кавінскі ♔

Скільки разів ви задумувалися над тим, що чекає на нас після смерті? Потрапимо ми до раю чи до пекла, а, можливо, не ці місця існують лише в нашій уяві й  насправді ми так і лишимося гнитиув своїй споконвічній в'язниці або ж просто нас спалять, спаливши разом з цим і спогади про нас? Знаєте, я щодня думала над тим, що мене чекає після смерті і яка буде вона, а найголовніше—- Стівен.. що з ним буде, адже без мене він нікому не потрібний.  Але зрозуміла, що як би я її не боялася, але рано чи пізно вона прийде до мене і тоді вже буде байдуже що буде потім, адже тоді все зміниться і вже ніколи не буде таким як раніше, а згодом люди, які мене оточуватимуть, заповнять порожнечу, викликану моєю відсутністю, спочатку турботами, а потім іншими радощами. І всім буде байдуже..

Я припинила боятись смерті, але ніколи не позбувалася думки про те, що вона настане, якщо не зі мною, то з сином і часом це мене вбивало. Дивно, людину, яка вбиває інших, вбиває думка про те, що уб'ють її. Проте в такі моменти Кен завжди говорив, що поки він живий, а я працюю на нього, то ні зі мною, ні зі Стівеном нічого не станеться і не довіряти йому причин не було.. До сьогоднішнього дня.

Зараз він тримає мою зброю в мене над скронею, викликаючи у мене найрізноманітніші думки, які я не в змозі відігнати від себе, а тиша, що панує між нами захоплює, адже можна почути власне серцебиття. В цей момент вперше захоплююсь собою, адже в такій ситуації залишаюсь спокійною і говорю:

— Я зробила те, що ти мене просив.. Те, на що не був здатний жоден з твоїх псів і прийшла сюди за відповідями на свої запитання... Якщо ти думаєш вбити мене, то вбивай, Кене. Можливо, я тобі ще подякую... Але не забувай.. Я — Сабріна Кавінскі. І я заслуговую на те, щоб бути вбитою, але не з власного пістолета і ким будеш ти, коли сховаєш свій злочин за моїм іменем і моєю зброєю?

Я роблю глибокий вдих, залишаючись непорушно стояти під його прицілом. Щось мені підказувало, що зброї він так і не опустить, але боятись — це точно не вихід. Я добре знаю Кена і можу уявити його реакцію навіть тоді, коли він більше не дивиться мені в очі й, якщо не помиляюсь, то зараз цей чоловік просто грається моїми нервами, адже вбивати власну золоту жилу, що вбиває на замовлення всіх його ворогів, він не стане. І нарешті тиша, яка панувала між нами, згасла. Він прохолодно сказав:

— Кавінскі, ти занадто самовпевнена і ця самовпевненість тебе згубить..

Я хмурюсь і мені здається, що він про це добре знає, але говорити про те, що не йому мене судити я не стану, тому наполягаю на своєму:

— Я прийшла сюди, щоб отримати відповіді на свої запитання.. Ти використовуєш мене і я маю право знати причину, через яку ти жертвуєш мною і нашою дружбою.

Декілька секунд триває тиша, яка доводить мене до божевілля, а потім з його вуст зриваються такі ж крижані слова, що вдаряють по моєму самолюбству. Здається, що він спеціально так говорить, щоб ще більше розлити мене.

— Ми не друзі, Кавінскі.. І навіть не знайомі. Якщо ти забула, то щойно тебе піймають, то я тебе автоматично не знаю і за це ти отримуєш все, що тобі потрібно для життя. Але я — твоя єдина сім'я, яку ти зрадила заради Меттьюсів. Мері.. Навіщо ти з нею говорила? Навіщо говорити з жінкою, чоловіка якої ти вбила?

Розуміючи причину такої поведінки Кена мене охоплює сміх, який я ховаю за маскою байдужості. Але він правий, щоб не говорив і, прийшовши сюди розуміла, що мене чекає черговий урок, чергове випробування, яке маю з гідністю пройти, щоб заслужити його довіру і стати кращою, сильнішою. Але, що відповісти на це питання, справді не знала, тому чесно сказала:

— Я не знаю.. Просто вона була доброю до мене й... Не могла просто проїхати повз. Я... Мені жаль.

Я роблю паузу, а потім, задумавшись, додаю:

— Стривай.. Ти що стежиш за мною?

Звичайно, я підозрювала про це, але ніколи не мала доказів, а тепер виходить, що він і справді так мені не довіряє. Не те, щоб засмутилася, але явно розчарувалася в ньому, а Кен лише підливає масла в вогонь, говорячи:

— Я б не стежив, але останнім часом тобі складно довіряти.. До того ж тепер на тебе полює більшість поліцейських Америки, тому перестрахуватися не буде зайвим, адже ти граєш в ігри з дияволом.

Він відриває пістолет від моєї скроні й стріляє по мішені, потрапляючи просто в ціль, повертає пістолет в попереднє положення і говорить:

— Ти занадто ризикуєш.. А Сабріна Кавінскі, яку я знав так би не ризикувала..

Я безстрашно обертаюсь до нього і, коли він натискає на курок, щоб вистрелити, пострілу не відбувається і я забираю пістолет з його рук, говорячи:

— Ти сам говорив, що ідеальний вбивця завжди має знати власну зброю і ворога більше, ніж самого себе. Ти мав знати, що я так просто не злякаюсь тебе... І зроблю все можливе, щоб вийти звідси живою, а ще мав пам'ятати, що Сабріна Кавінскі ніколи не зрадить. Але колишньої мене більше немає. Немає тієї беззахисної дівчинки, яку ти вчив всьому, що знав сам, яка захоплювалася тобою як еталоном.. І цієї миті, приставивши пістолет до моєї скроні й натиснувши на курок, ти остаточно знищив її й відродив мене.

Він уважно дивиться в мої очі, а потім, наче заперечуючи всі мої слова, говорить:

— Це не правда.. Я вчив тебе зовсім іншого, а ти все зіпсувала, а тепер я лише тим і займаюсь, що думаю про те як би прикрити тебе від неприємностей.

Я проводжу пістолетом по його щоці й помічаю те, що він зовсім не рухається, хоча його погляд все ще зосереджений на мені й говорю:

— І тому ти вирішив покінчити зі мною раз і назавжди й, якби в моєму пістолеті не закінчилися патрони, то я б зараз тут лежала? Ти не мене хочеш захистити, а себе, бо ти егоїст, а ще боягуз.

Кен забирає пістолет з моїх рук і кладе його на стіл, який покритий пилом, а потім, притиснувши мене до стіни, говорить:

— Якби я був боягузом, то б віддав наказ це зробити моїм людям ще тоді, коли ти говорила в автомобілі з Мері. А так я вирішив зробити це особисто.