Глава 4

♔ Пітер Батлер ♔

Кожне місто живе своїм життям, яке настільки багатогранне, що зачаровує око будь-якої людини, що в нього приїхала, і Нью-Йорк не є винятком. Це місто можливостей, яке не дарма часто називають другим Амстердамом. Проте поруч з великими можливостями живуть і злидні, адже велика частина жителів цього міста може вважати себе безпритульними і те, що їм допомагають і велика кількість багатіїв і золотого запасу, на жаль, ніколи не змінить цього факту. Можливо, це одна з причин, чому я ненавиджу це місто, яке дало мені роботу і життя, про яке я колись міг тільки мріяти. Часом, ходячи по ресторанах, де офіціанти дуже часто працюють лише за 3-4 долари, або, їдучи на роботу, не розумію чому люди, не зважаючи на всі недоліки цього дивного і водночас дивовижного міста, почуваюся не просто щасливими, а натхненними і щиро вірять, що все ще може змінитися на краще. А потім, подумавши, нагадую собі про те, за що я люблю це місце і навіщо приїхав. І як виявилося, щоб бути щасливим серед тисяч чужих людей, не потрібно бути одним з міліонерів і жити на Манхеттені. Досить мати улюблену роботу і самостійно забезпечувати себе, живучи в Брукліні. Так, нехай я серед тисяч красунь не знайшов тієї самої, але знайшов дещо більше - себе, а це куди важливіше. Прожити життя щоночі обіймаючи нову красуню, яка зранку тебе не згадає не настільки страшно, як щодня йти на роботу, знаючи, що живеш не своїм життям.

Зараз, стоячи в заторах, я подумки сварю себе за те, що виїхав трохи пізніше, ніж це буває зазвичай, але тієї самої миті виправдовував себе тим, що це від нього ніяк не залежало і винна Лілі, яка так невчасно почала ображатися на нього, та й поліцейський відділок не настільки далеко, щоб запізнюватися. Вже через сорок шість хвилин я припаркував свій автомобіль на парковці, хоча зазвичай ця процедура займала не більше сорока хвилин, і піднявся в поліцейський відділок.

Ранок, на диво, виявився спокійним, тому, привітавшись з усіма, зайшов до кабінету, насолоджуючись своєю ранковою кавою. На столі в мене як завжди був безлад і це не дивно, адже зараз я працюю над розкриттям чергової серії вбивств, щоправда поки безрезультатно, адже будь-які версії подій виявляються хибними, а всі підозрювані - невинними, тому, щоб не нервувати, єдине, що можу зробити, - це поправити форму і почати шукати всі можливі варіанти злочинів, не звертаючи уваги на їхню абсурдність і нелогічність, адже єдине, що поєднувало цю серію злочинів - це дві прості літери "SK". А я поки не міг зрозуміти, що вони значать.

Нарешті, набравшись сил, сідаю і розгортаю чергову справу з цієї серії, розглядаючи фотографії з місця злочину в пошуках нових зачіпок. Побачене мене шокує, адже деякі елементи вбивства мені видаються не те, що дивними, а навіть страшними. В цей момент до кімнати заходить Ден. Побачивши мою зайнятість, він мовчки підходить ззаду і, постукавши мені по плечі, насмішкувато говорить:

— Пітер, а ти все трудишся з усіх сил над розкриттям справи, що тобі не під силу?

Почувши сарказм в його голові, лише сміюсь, говорячи:

— Замовкни.. Я не ти і не можу нічого не робити, роблячи вигляд, що чимось зайнятий. До того ж, переглядаючи знову і знову всі матеріали, я все більше розумію, що пропускаю одну дуже важливу деталь, але поки не знаю яку. Ось, наприклад, поглянь..

Я показую йому знімки з двох останніх злочинів і говорю:

— Літери "SK" нанесені на тіло жертв в даному випадку вже після їхньої фізичної смерті, хоча інші були нанесені за життя. Вбивця не обирає одне місце для нанесення міток і більше того.. В мене складається враження, що їх наносили дві різні людини, тому я все більше схиляюсь до думки, що ці злочини скоїла не конкретна людина, а група людей. До того ж, зробивши запити, я дізнався, що подібні злочини відбуваються останні шість років і не лише в Нью-Йорку, а й в інших штатах. Розумієш про що я?

Ден знизав плечима, а потім сказав:

— Я розумію одне, друже, що ти зациклився і тобі час відпочити, адже розкриття справи - це, звісно, добре, проте здоров'я важливіше.

Він забрав зі столу папку, обережно склавши всі матеріали в неї, поклав її на книжкову полицю. Ден сперся об стіл і подивився на двері. Лише тоді я зрозумів, що схоже, що ми в кабінеті вже зовсім не самі і не помилився. До нас в двері заходила Кітті. Це одна з небагатьох осіб слабкої статі, що обрала не сімейне щастя, а службу державі і закону. Вона наївно вірить, що в неї немає ніякого приватного життя через роботу, хоча і поняття не має, що її тонкі ніжки і біле кудряве волосся вже давно звели з розуму Дена, правда він це і не дуже хоче визнавати, адже життя бабія його влаштовує так само, як і її самотність. Але мушу визнати, що вона гаряча штучка і варта того, щоб за нею сохнуть. Я то знаю, адже після однієї ночі, що ми були разом, тривалий час не міг прийти до тями. Тоді мені здавалося, що це кохання, а вона - одна єдина. Проте зовсім скоро мене чекало розчарування, адже вона не відчувала і частини того, що відчував я, а потім, побувши знехтуваним і приниженим, зрозумів, що це зовсім не любов, продовживши використовувати дівчат ще сильніше, ніж до того. Проте Дену так і не сказав правду, адже не хотів образити його почуття. Ви спитаєте за що я її любив? Скажу просто, я не шукав собі причин її любити, адже тієї миті вона була для мене ідеалом і зараз мені дуже жаль друга, адже зовсім скоро його чекає та сама біда під назвою "Кітті" і вберегти від неї неможливо. А зараз вона підходить ближче, дивлячись то на мене, то на нього і говорить:

— Схоже, що я завадила таким гарним чоловікам ділитися секретами і пліткувати.

Чомусь кожне її слово, змушувало мене захищатися, не зважаючи на те, що ми домовилися робити вигляд, що нічого не було і я сказав:

— А дехто дуже любить підслуховувати? Дивно..

Я був готовий почати говорити бруд на її адресу, проте Ден мене перебив. Якоїсь миті мені здалося, що він не почув жодного з тих слів, що я сказав. І хто з нас зациклився?