Глава 1

♔ Сабріна Кавінскі ♔

Дивно, проте ми дуже часто жаліємося на речі, які насправді не є нашою проблемою, надаючи їм катастрофічного розголосу. Шкода лише, що справжні проблеми лишаються за межами нашої уваги, проте не за межами нашого життя. Якби ми їх помічали, то більшість б проблем просто зникла з нашого життя, а, можливо, лише з мого, адже яке мені діло до того, що відчуваєте саме ви, якщо сама я не маю право на подібні відчуття, адже вони нищать мене і людей, які від мене залежать. Але, якщо подумати, то в моєму житті все досить просто. Я маю улюблену роботу, за яку мені добре платять, і любого синочка — це окрема тема, на яку я можу говорити вічно. Він — моя надія, мій сенс боротися за себе і за кожну скривджену жінку. Його звати Стівен, проте, на жаль, я ніколи не зможу вдосталь насолоджуватися материнством, а він ніколи не зможе бути звичайною дитиною, адже з дитинства тяжко хворіє. Не люблю говорити про його хворобу, адже це просто зводить з розуму.. Розуміння того, що, щоразу йдучи на "роботу", я можу не побачити його більше. На щастя, в мене є Амелія, яка самовіддано переконує, що з ним все буде добре, проте вірити їй просто не можу, адже ми зовсім не подруги й не сестри, не зважаючи на наше спільне проживання. Дивно.. Я скільки розмовляю про сина і власне життя, але зовсім мовчу про те, ким працюю. Можливо, це тому, що моя робота — це вбивати людей? Так, вам не почулося.. Я — кілер.. Сабріна Кавінскі. І зараз в мене є чергове завдання.

Цього разу я маю лишити життя не кого-небудь, а самого суддю — Чарльза Метьюса. Не можу сказати, що він буде найважливішою жертвою в моєму житті, але я рада, що честь лишити цього чоловіка життя випадає саме мене, адже терпіти не можу покидьків, а він саме такий. Якщо цей чоловік думав, що, засудивши не одну безневинну людину, в ім'я закону і премії, зможе жити спокійно й радіти життю, то дуже помиляється, адже це не так і його самовпевненість шкодить лише йому.

Щоразу я старанно продумую кожен свій злочин, адже для мене це не просто справа життя, а свого роду мистецтво. Часом підготовка займає досить довгий проміжок часу, а іноді вона не триває й кількох днів, адже я впускаю кулю в тіло жертві до того як вона зрозуміє, що щось не так. І кожна така підготовка по-своєму індивідуальна і незабутня. Іноді мені страшно йти на цю справу, а іноді просто смішно. Проте справа з Чарльзом Метьюсом виявилася справжньою комедією, адже цей чоловік занадто гріховний, щоб бути святим і щиро вірить в те, що його дім його захистить. Але, чесно кажучи, це далеко не так, адже кожен з його охоронців, якщо йому дати в руки пістолет, сам уб'є цього чоловіка, а кухарка погодилася працювати лише в обмін на те, що її сину зменшать покарання.. Здається, що, якби не син, то вона б його отруїла, але безвихідь робить дива й вона не лише не отруїла Чарльза, але й стала його коханкою. Правда його мила дружина Мері занадто його боготворить, що не бачить очевидного, а їхній син вочевидь просто забув про них, адже елементарну листівку на Різдво навіть не додумався надіслати. І це мені на руку, адже я нарешті зіграла свою коронну роль янголятка, яке прагне їх примирити. Власне я і потрапила в їхній будинок як наречена Пітера, який мене навіть на очі не бачив. Скажете, що це досить ризиковано? Не менш ризиковано, ніж прокрадатися в дім, нашпигований камерами і сигналізацією, заради вбивства судді. Та й вони знають не Сабріну Кавінскі, а Керол Смітт. Дивно.. Вони так зраділи моїй появі, а особливо Чарльз, який цієї ж миті почав клеїтися до мене як вісімнадцятирічний. Саме тієї миті збагнула, що я вб'ю не людину, а ще одного покидька.

І ось я вже на порозі його будинку і натискаю на дверний дзвінок. Як не дивно, проте відчинили мені майже одразу і я так само швидко одягнула чарівну посмішку на своє біле личко. Добре знаючи, що в будинку більше немає прислуги, солодко сказала:

— Вибачте, що знов турбую вас, проте я прийшла до Мері... В мене важлива новина для неї.

Чарльз лише знизав плечима і відповів:

— Мені шкода, але її зараз немає.. Хоча, якщо чесно, то я навіть радий, адже ти знаєш як я до тебе відношусь...— він зробив паузу, а потім з сарказмом додав:— Як до дочки.

Тієї миті я подумки подумала, що добре, що в нього немає дочки, а лише син, адже б не хотіла їй такої долі. Швидко взяла себе в руки, вгамувавши свої почуття, сказала:

— Звичайно..

Тієї миті мені хотілося одразу спустити курок, але я вирішила зачекати, не піддаючись емоціям і ми зайшли в приміщення. Майже одразу його рука опинилася на моїй талії, проте навіть тоді, наче справжня актриса, я продовжувала гру, а цей покидьок і далі вірив. Ми пройшлися вздовж будинку до басейну і я тихо сказала:

— Я хочу, щоб цей вечір був незабутнім.. А ти був лише моїм...

В очах Чарльза забігали чортики й від них серце стиснулося, проте зараз був зовсім не час і я додала:

— Можливо, ти принесеш мені щось випити?

За деякий час, що я перебувала в цьому будинку, добре запам'ятала, що єдиний алкоголь, який є в цієї сім'ї — це вино, яке їм привозять як плату за щось (за що мене не цікавило), і воно знаходиться не так вже й близько до басейну, тому просто виграю час. Він невдоволено погодився на мою авантюру прохолодним кивком, пішовши до винного погребу. Це ідеальний час для підготовки.. Мені його вистачає, щоб вимкнути камери й стерти записи на них за останні кілька місяців, щоб все було легше списати на несправність техніки. А залишку часу навіть вистачило на те, щоб вкотре перевірити справність зброї.

Нарешті він повертається з пляшкою вина і двома келихами в руках. Я наливаю нам повні келихи, загадково посміхаючись. Зараз роблю величезну послугу не лише замовнику, але і його родині навіть, якщо вони цього не розуміють, а це не може не радувати власне самолюбство, тому розмовляти не хочеться. Я не люблю розмовляти з власними жертвами, адже часом їхні слова нагадують про те, що моя робота — це не покликання, а щось ганебне, чого я маю соромитися. Решту часу ми проводимо в мовчанні, випиваючи вино, яке, як йому здається, робить його ще на крок ближчим до того, щоб затягнути мене в його ліжко. Після чергового келиха він нарешті починає переходити до дій, цілуючи мене в вуста, а я, мовчки витягаючи пістолет, стріляю в нього.. Раз.. стріляю два... І нарешті три.. Ідеальне число.. В моїх очах не пробігає і крихти страху, а його очі нарешті показали свою суть. В них зародився страх і ненависть, а обличчя так і застигло на одній емоції нерозуміння того, що зараз відбувається. Я відштовхнула його від себе, мовчки спостерігаючи за тим, як п'яне тіло покидька покидають останні крихти життя і швидко прибираю останні докази моєї причасності до злочину. Після того як закінчила холодно дивлюся в його очі й дістаю з кишені ніж, говорячи: