Сто одна Снігуронька і один Дід Мороз.

Липкий.

У маєтку Липка, що дуже швидко, немов гриб після дощу,  виріс на околиці «бідняцького» району, який називали так із сарказмом, бо селилися там місцеві багатії, було галасливо, бо готувалися до зустрічі Нового року.

Сам Липко, сіренький чоловічок, схожий на мишу, у шовковому халаті, вишитому золотими драконами, сидів на шикарному кріслі, вкритому хутром білого тигра. Його перший помічник Олівер, теж невисокий та плюгавий, бігав навколо із блокнотом і записував накази господаря. Як інколи буває, люди, геніальні у чомусь, програють в усьому іншому. Так і Липко, геній-хакер, який вже накрав стільки грошей, що не знав, куди їх і витрачати, був маленьким диктатором, до того ж із явно вираженим психічним розладом, що виражалося у маніакальному бажанні мати все, що тільки придумається, як то унітаз із цільного шматка яшми, голову чорного носорога на стіну у вигляді мисливського трофею, хоч сам в життя не тримав у руках зброї, чи ікру ірландської білуги на сніданок. До того ж у житті він був сіреньким, недорікуватим і не вмів навіть із дівчиною познайомитись. Зате його перший помічник Олівер знав, як купити жіночу ласку для свого господаря.

Обговоривши витрати на новорічне оздоблення будинку, перший помічник запитав:

- Ваша світлість (еге ж, Липкий вимагав, щоб його називали саме так, хоч до «світлості» йому було, як до Місяця рачки), Ваша світлість, давайте  складемо список гостей. Кого б ви хотіли бачити у новорічну ніч?

- Нікого! – на Липка якраз напав черговий депресняк. – Усі тільки називають себе друзями, а приходять лише наїстися на дурняк!

- Тоді… Тоді, замовити Снігуроньку?

- Тільки не одну.

- Дві? Три? – Олівер непомітно скептично глянув на господаря, бо зазвичай він і з однією замовленою красунею не завжди справлявся.

- Сто! – Липкий усміхнувся кривою хтивою посмішкою, що робила його ще більш незугарним. – Хочу сто Снігурок!

- Сто так сто, - кивнув Олівер, що вже звик виконувати усілякі несусвітні закидони заможного господаря. – Підберемо, одягнемо…

- Ти мене не зрозумів. Не хочу бачити повій, які так і стеляться під тебе. Хочу сто справжніх Снігурок!

- Але ж… - перший помічник знітився. – Не знаю, я і сказати, але насправді Діда Мороза та Снігуроньки не існує. То все вигадки для дітлахів…

- Ну, ти й дурний, Олівере! Я хочу не повій, не акторок, не танцювальний колектив, де всі мають дев’яносто-шістдесят-дев’яносто, одного зросту та з однаковим макіяжем. Я хочу сто звичайних Снігурок, які натовпом ходять по місту у новорічну ніч. Нехай усі будуть різні: високі й низенькі, стрункі і повненькі, гарнюні і страшненькі. Живі, природні! І не наймати їх, а викрасти.

- Але ж…

- Ти будеш мені суперечити? – здивувався Липко.

- Ні-ні, зовсім ні… Тільки ж як вони поставляться до того, що їх викрали?..

- Ти, Олівере, мов тільки-но народився. Наркотою накачати – і будуть дівчата й веселі, й задоволені, й щасливі.

- Чи варто так ризикувати, господарю? Поліція…

- Та яка поліція у новорічну ніч? Навіть, якщо хтось зателефонує – хто повірить? Вирішать, що розігрують. Не очкуй, я кращих виберу і тобі дозволю парочку затягти собі у ліжко. А після свята вивезеш усіх назад у місто, ніхто й не знатиме, де були, що робили.

- Звісно, Ваша світлість. Як я сам не здогадався організувати таку розвагу? Все буде зроблено за вищим розрядом!

- Добре мати світлу голову, - задоволено відкинувся Левко на спинку крісла, вкриту хутром білого тигра і розплився у посмішці, передбачаючи, як весело проведе новорічну ніч із цілою сотнею Снігурок.

Влада.

- Владику, подай, будь ласка, руку!

Емма просто знущалася, називаючи мене чоловічим ім’ям. Бачила, що мене це виводить із себе. Так і хотілося штовхнути її у снігову кучугуру, хай охолоне трохи.

- Владику!

- Зупинись, Елло, бо поїдеш далі сама поздоровляти колег.

- На чому ж я поїду?

- На таксі!

- Та краще було б на таксі… - незадоволено піджала рожеві губки Емма.

Знаю, що моя «шістка» їй не до вподоби. Та вона не знає, що під непоказною зовнішністю жигулів ховається неабияка начинка. Татко мій – золоті руки, так свою стареньку машину відтюнінгував, що стала цукерочка. Двигун від БМВ, та й уся начинка германська. Не раз на ній у гонках вигравав, бо хто чекає такої швидкості він старенької зовні лади? Для Емми ж важлива лише «обгортка».

Чесно кажучи, так схотілося мені, щоб далі вона розвозила подарунки сама, на таксі. Або хай би де поділася, а я вже якось справлюсь без Снігуроньки.

Буває, що бажання виповнюються, не встигнеш і вимовити.

Припаркувались ми у віддаленні, бо коло багатоповерхівки, куди зараз направляємось, автівками усе заставлено, усі нормальні люди святкують вдома. Вже, мабуть, Старий рік провели, зустрічати Новий збираються. Я із жалем підняла очі на вікна, звідки долинала музика, виднілися сяючі ялинки, розвішані по кімнатами гірлянди.