8. Сімейка

Адріяну менш за все хотілося їхати на цей сімейний обід. Його кликали тільки тоді, коли щось хотіли отримати. Цікаво, що знадобилося цього разу.

На диво, мама зустріла у передпокої й обійняла так, ніби місяць не бачила і страшно скучила. Ніби не вона понад тиждень тому влаштувала істерику і обпекла його щоку ляпасом.

Отже, справді щось потрібно.

— Олексій з Тамарою теж приїхали? — спитав він, проходячи у велетенський дім.

Дім, де мав свою спальню, де лежала частина його речей, але де ніколи не почувався вдома.

— Вони вже на кухні, проходь, — відповіла ввічливо мама. Навіть усміхнулася.

Брат, невістка і молодша сестра уже влаштувалися за столом. Виходить, чекали тільки його.

— О, здоров був, — привітався Олексій, простягуючи руку.

Усміхався так, ніби не тримав зла через конгрес конкурентів у готелі.

Адріян сконфужено потиснув братову правицю і влаштувався навпроти, поруч з сестрою. Мама сіла на чолі столу.

Біля Олексія сиділа його дружина Тамара — випещена білявка з гігантськими накладними віями. Вона заледве повела оком і стримано привіталася з молодшим братом чоловіка. Сестра Леся взагалі не зреагувала, гортаючи щось на своєму айфоні.

— Як ваші справи? — звернувся Адріян до всіх, аби що-небудь сказати.

Він склав руки на колінах і, щоб не перетинатися ні з ким поглядом, оглядав наїдки за столом, які приготувала їхня кухарка.

— Все котиком, — несподівано відповіла сестра. — А ти як, читати вже навчився?

Вона знала, куди бити. Адріян стиснув кулаки й опустив погляд. Глибоко вдихнув. Скільки вже років, а це досі його зачіпає.

Йому слід було б заткнути Лесю раз і назавжди — якщо не через гроші, які він їй дає, то хоча б з поваги до старшого на вісім років брата могла б прикусити язика. Однак це балуване дівчисько мало гарний приклад матері й найстаршого брата, тож просто наслідувало їх. Ображатися на неї було безглуздо. Навіть коли вона перетинала межу, підсміюючись з того, з чого не варто було.

— Лесю, припини. — Мама раптово заступилася за Адріяна, а тоді сказала до всіх: — Беріться до їжі, доки тепла.

Виделки забрязкали по тарілках. Кілька хвилин усі їли мовчки, доки ту мовчанку не порушив Олексій, звертаючись до брата:

— Пам’ятаєш, я розказував тобі про молодіжні ініціативи моєї ГО?

Адріян відклав виделку. Все ставало на свої місця. Олексієві потрібні були гроші на якусь чергову забаганку, після якої його ім’я знову буде на вустах всього міста. «Олексій Гриневський, політик, бізнесмен, громадський діяч з власної кишені профінансував те то і те…» — хвалитимуть на кожному кроці. У вітчима, мабуть, набрався цієї любові до «благодійних ініціатив». Тільки той — любитель усіляким фондам жертвувати, попутно розпластуючи на столі симпатичних представниць тих фондів.

Олексію ж більше подобається розпластувати на столі працівниць Адріянового готелю.

— Скільки треба? — спитав Адріян.

Олексій узяв смартфон, що лежав на столі поруч, ввів якісь цифри й повернув екраном до брата.

Його апетити росли.

— Я поговорю зі Степаном Івановичем. Якщо зараз вільна така сума, скажу, щоб перерахував.

— Скільки цей старий шкарбан ще буде займатися нашими грошима? — пробурмотів Олексій, прибираючи смартфон.

«Нашими». Звісно, всі в цьому домі вважали Адріянові гроші спільними.

— Тато довіряв Степану Івановичу, і в мене немає причин шукати йому заміну.

— Мені треба вся сума до кінця наступного тижня, постарайся вже.

Не просив, вимагав. Як завжди.

— Гаразд, я подивлюся, що можна зробити.

— Тоді, якщо ти вже сьогодні добрий, може й мені подарунок зробиш? — вставила своє Леся. — У мене як-не-як день народження був недавно.

— Чого ти хочеш?

— Нове авто.

Адріян зітхнув.

— А чим старе не вгодило?

— Набридло.

— Яке саме хочеш?

— Я тобі скину потім у повідомленні.

— Добре, подивлюся.

Він повернувся до їжі, але кусок у горло не ліз. Знову відклав столове приладдя і запитально глянув на матір.

— Мамо?

Вона, напевно, теж мала якісь бажання.

— Ти знаєш, моє прохання залишається незмінним, — відповіла..

— Якщо ти про ті документи, то я не можу їх підписати, мої юристи не рекомендували, я ж пояснював.

— Ну звісно. Тобі вигідніше дочекатися, що ще один мій чоловік відкине копита, і отримати також його бізнес.

— Мамо! — раптом втрутилася Леся.

Татова донечка не могла терпіти, коли мама таке говорила.

— Я хочу його відвідати! — заявила вона.