11. Дозволь бути

Робота на рецепції поглинула Марту з перших днів. У готелі посада працівниці рецепції була об’єднана з посадою чергової адміністраторки, тому включала чимало обов’язків, приймання і поселення клієнтів — то були тільки квіточки. Проте вона ловила все на льоту і, здається, подобалася клієнтам. Особливо тим австрійцям. Подумати тільки, зовсім нещодавно боялася навіть наближатися до цього палацу, а тепер спокійнісінько стояла собі на найвиднішому місці — у великому холі навпроти дверей!

Такі разючі зміни окрилювали й повертали життю всю гаму присмаків. Все було надто добре, навіть не вірилося, що це відбувається в її житті.

Та ще дужче, ніж робота, окрилювали почуття. Борис.

У них не було часу на побачення, прогулянки травневими парками чи вікенди за містом. Жодних квітів, подарунків, милих повідомлень. Але Марта почувалася так, ніби на світі не існує більшого щастя, ніж його присутність поруч. Вона засинала і прокидалася в його обіймах — цього було цілком достатньо.

Борисові широкі плечі були їй оборонним муром від негараздів і буревіїв. Ні, вона не здавалася собі маленькою і слабкою поруч з ним, навпаки — почувалася великою і сильною. По-справжньому відчуваєш власну силу тоді, коли хтось цю силу підтримує, множить.

—  Знаєш, ти ж у мене перший чоловік, — зізналася вона якось.

— Тобто?

Борис глипнув на неї з підозрою.

— Не у фізичному сенсі. Я про інше. Ти перший важливий чоловік у моєму житті. І єдиний. Думаю, інших таких важливих не буде.

Він мовчав хвилину чи дві, відвівши погляд, а тоді обійняв і сказав:

— Я почуваюся так, ніби нарешті знайшов свою пристань. Марто, можливо, ти не перша важлива для мене дівчина, але важливіших тепер точно не матиму.

Вона знала, відчувала, що його слова — правда. Від того серце тарабанило як скажене, а все тіло палало, ніби артеріями текла лава. Хотілося горіти так решту життя.

Борис порадів її підвищенню, особливо, коли зрозумів, що воно заслужене. Готелем уже розповзлися перекази про колишню адміністраторку рецепції, яка втекла прямо з робочого місця, і про те, як Марта вчасно нагодилася зі своїм знанням німецької. Та адміністраторка повернулася наступного дня, говорила про якісь особисті обставини, але Адріян звільнив її, не завагавшись. Дехто перешіптувався, що ім’я тим обставинам — Олексій Гриневський, та Марта такими чутками не цікавилася. Вона просто з радістю зайняла місце, яке звалилося на неї завдяки щасливому збігу обставин. Люди, звісно, пліткували, як саме Марта швидко змінила посаду на кращу, але директорка відділу кадрів швидко підрізала довгі язики (не без наказу керівництва).

Робочий день був у розпалі. Марта якраз оформила нових гостей, коли двері відчинилися і в хол влетіла фурія. Саме так найточніше можна було описати те, що відбувалося. Висока білявка з діамантами у вухах, на пальцях, шиї мало не збила у дверях якогось гостя готелю і рвонула до рецепції. Кислотний запах агресії моментально облетів хол. Кілька гостей, що відпочивали на диванчиках, портьє, який застиг біля сходів з якимись журналами, і Віктор Глібович — усі повернули голови в бік незнайомки.

Хоч для них вона й не була незнайомкою — менеджер холу одразу потягнувся до телефону.

— Це ти тягаєшся з моїм чоловіком? — заверещала фурія на весь готель.

І дивилася прямісінько за стійку рецепції.

Марта механічно озирнулася пересвідчитися, що за її спиною не вигулькнула адміністраторка чи ще хтось з персоналу. Нікого не було. То це до неї?

Першим спало на думку, що незнайомка — Борисова колишня дружина. Але таке припущення одразу відпало, бо вона виглядала пещеною багатійкою, штучною від носа до кінчиків пальців, — навряд чи його колишня така.

Ситуація складалася явно позаштатна. Марта стисла кулаки і якомога ввічливіше процідила:

— Даруйте, чим я можу вам допомогти?

— Ах, чим допомогти, сучко? Зникнути!

Перш ніж Марта щось ще встигла сказати, фурія підлетіла до рецепції й перехилилася через стійку. Була б вчепилася у волосся, але Марта вчасно відстрибнула. Хтось у холі голосно охнув. Віктор Глібович вже біг з іншого кутка приміщення до рецепції, коли двері ліфта відчинилися і звідти вискочив Адріян.

Марта стояла не в змозі ворухнутися від шоку. Три роки тому під будинком «того чоловіка» вона гадала, що більшого приниження не зазнавала. Як виявилося, буває ще гірше. Безпідставні звинувачення перед гостями й колегами, та ще й від незнайомки, яку вперше бачила, — що може бути огидніше?

— Я не знаю, хто ви… — почала, але різко замовкла, побачивши Адріяна.

— Тамаро! Ти що витворяєш? — зашипів він, опинившись біля рецепції.

Глянув на Марту і з жалем підтиснув губи.

— Я що витворяю? А що ця курва витворяє? Думає, що я так все їй спущу? — Фурія не збавляла обертів.

— Тихіше, будь ласка! Ти не на базарі, по-перше. А по-друге, ти щось наплутала. Негайно попроси вибачення.

— Вибачатися перед коханкою свого чоловіка?

— Ти б, може, для початку з’ясувала усе, перш ніж влаштовувати скандал. Ти знаєш, що у нас працює кілька чергових адміністраторок? — Адріян намагався говорити тихіше, хоча з того, як смикалися м’язи на його обличчі, було зрозуміло — злий. — Це не вона. Марта тут ні до чого, вона лише кілька днів на рецепції.