3. Бути невидимкою

То був не просто готель. П’ятизірковий відпочинковий комплекс Stars Hotel & Resort більше нагадував палац. Осучаснений палац, звісно, але все одно гідний персон королівської крові. Розташований на велетенській території за містом, він впускав на територію не кожного.

Перед автівкою Бориса відчинилася три- чи чотириметрова брама з металевих загострених дротів, що нагадували націлені у небо піки. Довга асфальтована доріжка, з обох боків обрамлена молодими кленами, вела прямісінько до велетенського головного корпусу.

Марта дивилася на все, що потрапляло у поле зору, з відкритим ротом. Дорогою Борис дещо розповів про готель, але те, що вона бачила, навіть перевершувало його розповідь.

Виявляється, на території є штучне озеро і навіть невеликий пляж, гольф-клуб, оздоровчий центр, п’ять розкішних ресторанів, арт-галерея і ще купа всього. Відпочинок тут могли собі дозволити лише вельми небідні люди. І це одразу впадало в око – вилизана територія з новісінькими парковими скульптурами і дорогі авто на стоянці свідчили про розкіш не менше, ніж сама головна будівля – шпиляста, з білосніжним фасадом, покрита темною черепицею.

Марті здалося, що один квадратний метр території комплексу коштує дорожче, ніж все її життя. А всередину так взагалі страшно заходити. Вона навіть не підозрювала, що під Львовом є подібні відпочинкові комплекси. Іноді, коли живеш у своєму вузькому, закритому світі, дуже дивуєшся, побачивши, скільки всього поза ним існує.

- Не бійся, - шепнув Борис, коли вони вийшли з авто. – Тут тільки з вигляду страшно.

Він повів її вузькою доріжкою до будівлі адміністрації, що ховалася трохи позаду головного корпусу. Марта навіть пораділа, що не треба заходити у той палац. Вже передчувала, якою жалюгідною комашкою собі здаватиметься, працюючи там. Від одної думки про це у животі клубочилася і підступала до горла недобра нудота.

Будівля для персоналу порівняно з самим готелем здавалася крихітною, але це лише порівняно, бо насправді теж була величенькою. Марта усвідомила масштаб лише коли йшла за Борисом безкінечними коридорами, які виляли туди-сюди. Вона дивилася на його широку спину, обтягнуту класичним чорним піджаком, і не хотіла, щоб коридори закінчувалися. Просто мовчки йти за ним подобалося.

Згадала вчорашній поцілунок і мимоволі потягнулася пальцями до губ. Розімкнувши вуста, вони лише обмінялися поглядами і розійшлися своїми кімнатами. А хотілося ж… Чогось таки хотілося.

Борис зупинився біля дверей у кінці одного з коридорів, легко постукав, а тоді зазирнув всередину. Звідтіля почувся жіночий голос, але Марта не надто розчула слова. Він сказав жінці, що привів знайому на співбесіду, як домовлялися, перекинувся ще кількома словами, так і не заходячи, а лише просунувши у двері плечі, а тоді повернувся до Марти.

- Можеш заходити, - шепнув. – Все буде гаразд.

Простягнув руку і легенько поплескав її по плечі, як плескають бойового побратима, щоб підбадьорити.

Вона кивнула, ще раз подякувала – лише словами цього разу, а тоді зайшла у кабінет.

Кімнатка виявилася компактною. Під великим вікном стояв письмовий стіл, поруч була невисока засклена шафка і кілька стільців, ото й усе. Жінка, яка сиділа за столом, підвелася, коли побачила Марту, і по-діловому простягнула руку для привітання.

- Добрий день! Марта, так? – спитала.

Її долоня виявилися сухою, твердою. Зрештою, як і вираз обличчя.

- Добрий день. Так.

Марта сіла на стілець, на який вказала жінка.

- Мене звати Ірина, я директорка з кадрів. Дозвольте, - вона простягнула руку, щоб взяти у Марти резюме.

Доки перечитувала скупу інформацію на аркуші, Марта придивилася до жінки. На вигляд Ірині можна було дати не більше сорока. Можливо була старшою, але струнка фігура, чисте обличчя без макіяжу і зморшок, молодило. Блондинка з акуратною ґулькою на потилиці у чорному костюмі з бейджиком виглядала як зразкова працівниця музею чи освітньої структури. Ну, або такого розкішного готелю.

- Бачу, у вас було чимало різних… підробітків. Ринок, піцерія, бар, магазин одягу. А освіта незакінчена. Була на те причина?

У грудях Марти недобре защеміло.

- Була. Мамина хвороба.

Ірина кивнула, але деталей не питала.

- Вас порекомендував Борис, тож гадаю, немає причин розводити зайві балачки. Я йому довіряю. Пропоную ось що. Пробний день. Я заведу вас до менеджерки з розселення, яка керує покоївками. Вона введе вас у курс справ, виділить вам наставницею когось з покоївок, які зараз на зміні… Сьогодні спробуєте, походите з нею. Якщо відчуватимете, що вам підходить, і зможете справитися, завтра виходите на роботу. Оплачуване стажування два тижні, а тоді – офіційне оформлення.

Директорка пояснила, що робота позмінна. Якщо існує проблема добиратися з міста на ранкову зміну, є службові кімнати для ночівлі.

Марта не зогледілася, як її завели до менеджерки з розселення – суворої жінки за п’ятдесят з міцною, повнуватою статурою. Вона, як, вочевидь, усі працівники тут, була одягнута в чорний костюм, але розбавляла цей строгий стиль яскравою родзинкою. Марта прикипіла поглядом до картатої шовкової хустинки на шиї менеджерки і згадала маму – вона теж любила такі хустинки. Як свідчив бейджик, Мартину безпосередню начальницю звали Оленою.

- Ви працювали коли-небудь покоївкою? – перше, що спитала Олена, коли директорка пішла і вони залишилися наодинці.

- Не працювала.

- Що ж, тоді запам’ятайте одразу: ваша посада тепер – невидимка. Клієнти не повинні взагалі здогадуватися про ваше існування. Просто у їхньому номері чарівним чином з’являються чисті рушники, бар наповнюється, постіль міняється на свіжу. Це головне.

Марта кивнула. Як не дивно, почуте подарувало почуття полегшення. Серед цієї розкоші, дороговизни і пафосу краще вже почуватися невидимкою, ніж дрібною комашкою.

Олена провела її у велику роздягалку зі шафками, відійшла на хвилину, а тоді з’явилася з чистою уніформою.

- Вашою наставницею буде Настя, вона покаже усе, пояснить, як і що правильно робити. Ніхто не квапить, головне усе засвойте. Сьогодні просто дивитеся, від завтра починаєте працювати. Перші дні будете разом з Настею. Денна норма у нас чимала, залежно від кількості звільнених номерів і заповнених. Номери великі, але дехто бере навіть додаткові обов’язки – зміни на кухні, прибирання інших приміщень. Коли ввійдете у русло роботи, складемо оптимальний для вас графік. З оплатою ознайомлені?