Сто метрів дощу

Епілог.

— Марічко! Доню! А ну злізь звідти, мала бешкетнице!

— Ма! Та я не високо! Тут такий клей смачніший! — відгукнулась дівчинка сидячи в самій гущавині вишневих крон.
— Ма! Та шо ти починаєш… — штурхнув збоку син і відкусив шматок хрумкого яблука.

— Аль, ну справді.. нехай носиться…. Ходімте вже у двір — підтакнув наш вельми лояльний тато і взявши мене за руку потягнув до хати, при тім встиг підморгнути і Давиду і Марусі. От уже ж! Змовились!

— Так дощ починається! — спромоглась я хоч якось заперечити. 

— Та скільки тут пробігти… Метрів сто, не більше!))))) — посміхаючись відповів коханий продовжуючи широкими кроками йти до нашого обійстя. 
 

 

Іноді до щастя всього сто метрів. Взяв і пройшов їх. Та на шляху можуть зʼявитися перешкоди. Це життя і воно бентежне. Це може бути війна, розлука, смерть, зрада, хвороби… Але правда і завжди спливе і долі обʼєднаються так як суджено! 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше